Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Porém agora se riem de mim os de menos idade do que eu, cujos pais eu teria desdenhado de pôr com os cães do meu rebanho.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
De que também me serviria a força das suas mãos? já de velhice se tinham esgotado neles.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
De míngua e fome andavam sós, e recolhiam-se para os lugares secos, tenebrosos, assolados e desertos.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Apanhavam malvas junto aos arbustos, e o seu mantimento eram as raízes dos zimbros.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Do meio dos homens foram expulsos, e gritavam contra eles, como contra o ladrão:
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Para habitarem nos barrancos dos vales, e nas cavernas da terra e das rochas.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Bramavam entre os arbustos, e ajuntavam-se debaixo das ortigas.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Eram filhos de doidos, e filhos de gente sem nome, e da terra foram expulsos.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Porém agora sou a sua canção, e lhes sirvo de rifão.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Abominam-me, e fogem para longe de mim, e do meu rosto não reteem o seu escarro.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Porque Deus desatou o meu cordão, e me oprimiu, pelo que sacudiram de si o freio perante o meu rosto.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Á direita se levantam os moços; empurram os meus pés, e preparam contra mim os seus caminhos de destruição.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Desbarataram-me o meu caminho: promovem a minha miséria: não tem ajudador.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Veem contra mim como por uma grande brecha, e revolvem-se entre a assolação.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Sobrevieram-me pavores; como vento perseguem a minha honra, e como nuvem passou a minha felicidade.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
E agora derrama-se em mim a minha alma: os dias da aflição se apoderaram de mim.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
De noite se me traspassam os meus ossos, e os pulsos das minhas veias não descançam.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Pela grandeza da força das dores se demudou o meu vestido, e ele como o cabeção da minha túnica me cinge.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Lançou-me na lama, e fiquei semelhante ao pó e à cinza.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Clamo a ti, porém tu não me respondes: estou em pé, porém para mim não atentas.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Tornaste-te a ser cruel contra mim: com a força da tua mão resistes violentamente.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Levantas-me sobre o vento, fazes-me cavalgar sobre ele, e derretes-me o ser.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Porque eu sei que me levarás à morte e à casa do ajuntamento determinado a todos os viventes.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Porém não estenderá a mão para o montão de terra, se houve clamor neles contra mim na sua desventura.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Porventura, não chorei sobre aquele que estava aflito? ou não se angustiou a minha alma pelo necessitado?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Todavia aguardando eu o bem, então me veio o mal, e esperando eu a luz, veio a escuridão.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
As minhas entranhas ferveram e não estão quietas: os dias da aflição me surpreenderam.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Denegrido ando, porém não do sol, e, levantando-me na congregação, clamo por socorro.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Irmão me fiz dos dragões, e companheiro dos avestruzes.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Enegreceu-se a minha pele sobre mim, e os meus ossos estão queimados do calor.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Pelo que se trocou a minha harmonia em lamentação, e o meu órgão em voz dos que choram.
