Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
nunc autem derident me iuniores tempore quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
quorum virtus manuum erat mihi pro nihilo et vita ipsa putabantur indigni
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
egestate et fame steriles qui rodebant in solitudine squalentes calamitate et miseria
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
et mandebant herbas et arborum cortices et radix iuniperorum erat cibus eorum
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
qui de convallibus ista rapientes cum singula repperissent ad ea cum clamore currebant
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
in desertis habitabant torrentium et in cavernis terrae vel super glaream
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
qui inter huiuscemodi laetabantur et esse sub sentibus delicias conputabant
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
filii stultorum et ignobilium et in terra penitus non parentes
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
nunc in eorum canticum versus sum et factus sum eis proverbium
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
abominantur me et longe fugiunt a me et faciem meam conspuere non verentur
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
faretram enim suam aperuit et adflixit me et frenum posuit in os meum
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
ad dexteram orientis calamitatis meae ilico surrexerunt pedes meos subverterunt et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
dissipaverunt itinera mea insidiati sunt mihi et praevaluerunt et non fuit qui ferret auxilium
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
quasi rupto muro et aperta ianua inruerunt super me et ad meas miserias devoluti sunt
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
redactus sum in nihili abstulisti quasi ventus desiderium meum et velut nubes pertransiit salus mea
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
nunc autem in memet ipso marcescit anima mea et possident me dies adflictionis
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
nocte os meum perforatur doloribus et qui me comedunt non dormiunt
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
in multitudine eorum consumitur vestimentum meum et quasi capitio tunicae sic cinxerunt me
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
conparatus sum luto et adsimilatus favillae et cineri
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
clamo ad te et non exaudis me sto et non respicis me
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
mutatus es mihi in crudelem et in duritia manus tuae adversaris mihi
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
elevasti me et quasi super ventum ponens elisisti me valide
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
scio quia morti tradas me ubi constituta domus est omni viventi
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam et si corruerint ipse salvabis
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
flebam quondam super eum qui adflictus erat et conpatiebatur anima mea pauperi
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
expectabam bona et venerunt mihi mala praestolabar lucem et eruperunt tenebrae
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
interiora mea efferbuerunt absque ulla requie praevenerunt me dies adflictionis
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
maerens incedebam sine furore consurgens in turba clamavi
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
frater fui draconum et socius strutionum
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
cutis mea denigrata est super me et ossa mea aruerunt prae caumate
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
versa est in luctum cithara mea et organum meum in vocem flentium
