Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Nunc autem derident me iuniores tempore, quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei:
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Quorum virtus manuum mihi erat pro nihilo, et vita ipsa putabantur indigni.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Egestate et fame steriles, qui rodebant in solitudine, squallentes calamitate, et miseria.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Et mandebant herbas, et arborum cortices, et radix iuniperorum erat cibus eorum.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Qui de convallibus ista rapientes, cum singula reperissent, ad ea cum clamore currebant.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
In desertis habitabant torrentium, et in cavernis terræ, vel super glaream.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Qui inter huiuscemodi lætabantur, et esse sub sentibus delicias computabant.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Filii stultorum et ignobilium, et in terra penitus non parentes.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Nunc in eorum canticum versus sum, et factus sum eis in proverbium.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Abominantur me, et longe fugiunt a me, et faciem meam conspuere non verentur.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Pharetram enim suam aperuit, et afflixit me, et frenum posuit in os meum.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Ad dexteram orientis calamitates meæ illico surrexerunt: pedes meos subverterunt, et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Dissipaverunt itinera mea, insidiati sunt mihi, et prævaluerunt, et non fuit qui ferret auxilium.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Quasi rupto muro, et aperta ianua, irruerunt super me, et ad meas miserias devoluti sunt.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Redactus sum in nihilum: abstulisti quasi ventus desiderium meum: et velut nubes pertransiit salus mea.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Nunc autem in memetipso marcescit anima mea, et possident me dies afflictionis.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Nocte os meum perforatur doloribus: et qui me comedunt, non dormiunt.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
In multitudine eorum consumitur vestimentum meum, et quasi capito tunicæ succinxerunt me.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Comparatus sum luto, et assimilatus sum favillæ et cineri.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Clamo ad te, et non exaudis me: sto, et non respicis me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Mutatus es mihi in crudelem, et in duritia manus tuæ adversaris mihi.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Elevasti me, et quasi super ventum ponens elisisti me valide.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Scio quia morti trades me, ubi constituta est domus omni viventi.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam: et si corruerint, ipse salvabis.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Flebam quondam super eo, qui afflictus erat, et compatiebatur anima mea pauperi.
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Expectabam bona, et venerunt mihi mala: præstolabar lucem, et eruperunt tenebræ.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Interiora mea efferbuerunt absque ulla requie, prævenerunt me dies afflictionis.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Mœrens incedebam, sine furore, consurgens, in turba clamabam.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Frater fui draconum, et socius struthionum.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Cutis mea denigrata est super me, et ossa mea aruerunt præ caumate.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Versa est in luctum cithara mea, et organum meum in vocem flentium.
