Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Mais, maintenant, des hommes plus jeunes que moi se moquent de moi, des hommes dont je n'aurais pas daigné mettre les pères avec les chiens de mon troupeau.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Et qu'aurais-je pu faire de la force de leurs mains? En eux avait péri toute vigueur.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Exténués par la disette et la faim, ils broutent les lieux arides, depuis longtemps désolés et déserts.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Ils cueillent l'herbe sauvage près des buissons, et la racine des genêts est leur nourriture.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
On les chasse du milieu des hommes; on crie après eux comme après un larron;
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Ils habitent dans des torrents affreux, dans les trous de la terre, et parmi les rochers.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
On les entend braire dans les buissons, ils s'étendent pêle-mêle sous les chardons;
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Race impie, race sans nom, qui avait été chassée du pays!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Et maintenant je suis le sujet de leurs chansons, et je fais la matière de leurs propos.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Ils m'ont en horreur, ils s'éloignent de moi; ils ne craignent pas de me cracher au visage.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Parce que Dieu a détendu la corde de mon arc et m'a humilié, ils ont secoué tout frein devant moi.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Cette engeance se lève à ma droite; ils poussent mes pieds; ils construisent contre moi des routes pour me nuire;
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Ils rompent mon chemin, ils aident à ma ruine, eux à qui personne ne porterait secours.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Ils arrivent comme par une large brèche, ils se précipitent au milieu du fracas.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Toutes les terreurs se tournent contre moi, elles poursuivent ma prospérité comme le vent, et mon bonheur a passé comme un nuage!
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Et maintenant mon âme se fond en moi, les jours d'affliction m'ont atteint;
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
La nuit perce mes os et les détache, et ceux qui me rongent ne dorment pas.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Par la violence extrême de mon mal, mon vêtement se déforme; il me serre comme le col de ma tunique.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Dieu m'a jeté dans la boue, et je ressemble à la poussière et à la cendre.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; je me tiens debout devant toi, et tu me considères!
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Tu es devenu cruel pour moi; tu t'opposes à moi avec toute la force de ton bras.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Tu m'enlèves, tu me fais chevaucher sur le vent, et tu me fais fondre au bruit de la tempête.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Oui, je sais bien que tu m'amènes à la mort, et dans la demeure, rendez-vous de tous les vivants.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Seulement, n'étendrait-on pas la main au milieu de la ruine? Et, dans sa calamité, ne serait-il donc pas permis de pousser un cri?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Ne pleurais-je pas sur l'homme qui passait de mauvais jours? Mon âme n'était-elle pas affligée à cause du pauvre
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
J'ai attendu le bonheur, et le malheur est arrivé. J'espérais la lumière, et les ténèbres sont venues.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Mes entrailles bouillonnent sans repos; les jours d'affliction m'ont assailli.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Je marche tout noirci, et non par le soleil. Je me lève dans l'assemblée, et je crie.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Je suis devenu le frère des chacals, et le compagnon des autruches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Ma peau se noircit et tombe. Mes os sont brûlés par la fièvre.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Ma harpe s'est changée en deuil, et mon luth en voix de pleurs.
