Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Mais maintenant ceux qui sont plus jeunes que moi, se moquent de moi; [ceux-là même] dont je n'aurais pas daigné mettre les pères avec les chiens de mon troupeau.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Et en effet, de quoi m'eût servi la force de leurs mains? la vieillesse était périe en eux.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
De disette et de faim ils se tenaient à l'écart, fuyant dans les lieux arides, ténébreux, désolés, et déserts.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Ils coupaient des herbes sauvages auprès des arbrisseaux, et la racine des genévriers pour se chauffer.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Ils étaient chassés d'entre les hommes, et on criait après eux comme après un larron.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Ils habitaient dans les creux des torrents, dans les trous de la terre et des rochers.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Ils faisaient du bruit entre les arbrisseaux, et ils s'attroupaient entre les chardons.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Ce sont des hommes de néant, et sans nom, qui ont été abaissés plus bas que la terre.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Et maintenant je suis le sujet de leur chanson, et la matière de leur entretien.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Ils m'ont en abomination; ils se tiennent loin de moi; et ils ne craignent pas de me cracher au visage.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Parce que [Dieu] a détendu ma corde, et m'a affligé, ils ont secoué le frein devant moi.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
De jeunes gens, nouvellement nés, se placent à ma droite; ils poussent mes pieds, et je suis en butte à leur malice.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Ils ruinent mon sentier, ils augmentent mon affliction, sans qu'ils aient besoin que personne les aide.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Ils viennent [contre moi] comme par une brèche large, et ils se sont jetés [sur moi] à cause de ma désolation.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Les frayeurs se sont tournées vers moi, [et] comme un vent elles poursuivent mon âme; et ma délivrance s'est dissipée comme une nuée.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
C'est pourquoi maintenant mon âme se fond en moi; les jours d'affliction m'ont atteint.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Il m'a percé de nuit les os, et mes artères n'ont point de relâche.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Il a changé mon vêtement par la grandeur de sa force, et il me serre de près, comme fait l'ouverture de ma tunique.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Il m'a jeté dans la boue, et je ressemble à la poussière et à la cendre.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Je crie à toi, et tu ne m'exauces point; je me tiens debout, et tu ne [me] regardes point.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Tu es pour moi sans compassion, tu me traites en ennemi par la force de ta main.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Tu m'as élevé [comme] sur le vent, et tu m'y as fait monter comme sur un chariot, et puis tu fais fondre toute ma substance.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Je sais donc que tu m'amèneras à la mort et dans la maison assignée à tous les vivants.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Mais il n'étendra pas sa main jusqu'au sépulcre. Quand il les aura tués, crieront-ils?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Ne pleurais-je pas pour l'amour de celui qui passait de mauvais jours; et mon âme n'était-elle pas affligée à cause du pauvre?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Cependant lorsque j'attendais le bien, le mal m'est arrivé; et quand j'espérais la clarté, les ténèbres sont venues.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Mes entrailles sont dans une grande agitation, et ne peuvent se calmer; les jours d'affliction m'ont prévenu.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Je marche tout noirci, mais non pas du soleil; je me lève, je crie en pleine assemblée.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Je suis devenu le frère des dragons, et le compagnon des hiboux.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Ma peau est devenue noire sur moi, et mes os sont desséchés par l'ardeur [qui me consume].
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
C'est pourquoi ma harpe s'est changée en lamentations, et mes orgues en des sons lugubres.
