Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
« Mais maintenant, ceux qui sont plus jeunes que moi me tournent en dérision, dont j'ai considéré les pères comme indignes d'être mis avec mes chiens de berger.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
A quoi me sert la force de leurs mains? des hommes chez qui l'âge mûr a péri?
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Ils sont décharnés par le manque et la famine. Ils rongent la terre aride, dans la pénombre du désert et de la désolation.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Ils cueillent des herbes salées près des buissons. Les racines de l'arbre à balais sont leur nourriture.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Ils sont chassés du milieu des hommes. Ils crient après eux comme après un voleur,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
de sorte qu'ils vivent dans des vallées effrayantes, et dans les trous de la terre et des rochers.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Ils braillent dans les buissons. Ils sont rassemblés sous les orties.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Ce sont des enfants de fous, oui, des enfants de méchants. Ils ont été chassés du pays à coups de fouet.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
« Maintenant, je suis devenu leur chant. Oui, je suis un mot d'ordre pour eux.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
Ils m'abhorrent, ils se tiennent à l'écart de moi, et n'hésitez pas à me cracher au visage.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Car il a détaché son cordon, et m'a fait souffrir; et ils se sont libérés de toute contrainte devant moi.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
A ma droite se lève la populace. Ils ont repoussé mes pieds. Ils ont jeté contre moi leurs méthodes de destruction.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Ils marquent mon chemin. Ils favorisent ma destruction sans l'aide de personne.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Ils arrivent comme par une large brèche. Ils s'enroulent au milieu des ruines.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Les terreurs se sont retournées contre moi. Ils chassent mon honneur comme le vent. Mon bien-être s'est éteint comme un nuage.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
« Maintenant mon âme est répandue au-dedans de moi. Des jours d'affliction se sont emparés de moi.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Au temps de la nuit, mes os sont percés en moi, et les douleurs qui me rongent ne prennent aucun repos.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Mon vêtement est défiguré par une grande force. Il me lie comme le col de ma tunique.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Il m'a jeté dans la boue. Je suis devenu comme de la poussière et des cendres.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas. Je me lève, et tu me regardes.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Tu t'es retourné pour être cruel envers moi. De la force de ta main, tu me persécutes.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Tu me soulèves au vent, et tu me pousses avec lui. Vous me dissolvez dans la tempête.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Car je sais que tu me feras mourir, à la maison désignée pour tous les vivants.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
« Cependant, on ne tend pas la main dans sa chute? Ou dans sa calamité donc crier au secours?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
N'ai-je pas pleuré sur celui qui était dans la détresse? Mon âme n'a-t-elle pas été affligée par les nécessiteux?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
J'ai cherché le bien, et le mal est venu. Quand j'ai attendu la lumière, l'obscurité est venue.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Mon cœur est troublé, et ne se repose pas. Des jours d'affliction sont venus sur moi.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Je suis en deuil sans le soleil. Je me lève dans l'assemblée, et je crie à l'aide.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Je suis un frère pour les chacals, et un compagnon des autruches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Ma peau devient noire et se détache de moi. Mes os sont brûlés par la chaleur.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
C'est pourquoi ma harpe s'est changée en deuil, et ma pipe dans la voix de ceux qui pleurent.
