Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
"Mutta nyt nauravat minua elinpäiviltään nuoremmat, joiden isiä minä pidin liian halpoina pantaviksi paimenkoiraini pariin.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Ja mitäpä hyödyttäisi minua heidän kättensä voima, koska heidän nuoruutensa tarmon on vienyt
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
puute ja kova nälänhätä! He kaluavat kuivaa maata, jo ennestään autiota erämaata;
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
he poimivat suolaheiniä pensaiden ympäriltä, ja heidän ruokanaan ovat kinsteripensaan juuret.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Heidät karkoitetaan ihmisten parista; heitä vastaan nostetaan hälytys niinkuin varasta vastaan.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Heidän on asuttava kaameissa rotkoissa, maakoloissa ja kallioluolissa.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Pensaiden keskellä he ulisevat, nokkospehkojen suojaan he sulloutuvat-
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
nuo houkkioiden ja kunniattomain sikiöt, jotka on hosuttu maasta pois.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Heille minä olen nyt tullut pilkkalauluksi, olen heidän jutuksensa joutunut;
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
he inhoavat minua, väistyvät minusta kauas eivätkä häikäile sylkeä silmilleni.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Sillä Jumala on höllentänyt jouseni jänteen ja nöyryyttänyt minut, eivätkä he enää suista julkeuttaan minun edessäni.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Oikealta puoleltani nousee tuo sikiöparvi; he lyövät jalat altani ja luovat turmateitänsä minua vastaan.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
He hävittävät minun polkuni, ovat apuna minua tuhottaessa, vaikka itse ovat ilman auttajaa;
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
niinkuin leveästä muurinaukosta he tulevat, raunioiden alta he vyöryvät esiin.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Kauhut ovat kääntyneet minua vastaan; niinkuin tuuli sinä pyyhkäiset pois minun arvoni, ja minun onneni katoaa niinkuin pilvi.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Ja nyt minun sieluni vuotaa tyhjiin, kurjuuden päivät ovat saavuttaneet minut.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Yö kaivaa luut minun ruumiistani, ja kalvavat tuskani eivät lepää.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Kaikkivallan voimasta on minun verhoni muodottomaksi muuttunut: se kiristyy ympärilleni niinkuin ihokkaani pääntie.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Hän on heittänyt minut lokaan, ja minä olen tullut tomun ja tuhan kaltaiseksi.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Minä huudan sinua, mutta sinä et vastaa minulle; minä seison tässä, mutta sinä vain tuijotat minuun.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Sinä muutut tylyksi minulle, vainoat minua väkevällä kädelläsi.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Sinä kohotat minut myrskytuuleen, kiidätät minut menemään ja annat minun menehtyä rajuilman pauhinassa.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Niin, minä tiedän: sinä viet minua kohti kuolemaa, majaan, kunne kaikki elävä kokoontuu.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Mutta eikö saisi hukkuessaan kättänsä ojentaa tahi onnettomuudessa apua huutaa?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Vai enkö minä itkenyt kovaosaisen kohtaloa, eikö sieluni säälinyt köyhää?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Niin, minä odotin onnea, mutta tuli onnettomuus; minä vartosin valoa, mutta tuli pimeys.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Sisukseni kuohuvat lakkaamatta, kurjuuden päivät ovat kohdanneet minut.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Minä käyn murheasussa, ilman päivänpaistetta; minä nousen ja huudan väkijoukossa.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Minusta on tullut aavikkosutten veli ja kamelikurkien kumppani.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Minun nahkani on mustunut ja lähtee päältäni, ja luuni ovat kuumuuden polttamat.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Niin muuttui kanteleeni soitto valitukseksi ja huiluni sävel itkun ääneksi."
