Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
But now they that are younger than I have me in derision, whose fathers I would have disdained to set with the dogs of my flock.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Yea, whereto [should] the strength of their hands [profit] me, [men] in whom vigour hath perished?
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Withered up through want and hunger, they flee into waste places long since desolate and desert:
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
They gather the salt-wort among the bushes, and the roots of the broom for their food.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
They are driven forth from among [men] — they cry after them as after a thief —
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
To dwell in gloomy gorges, in caves of the earth and the rocks:
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
They bray among the bushes; under the brambles they are gathered together:
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Sons of fools, and sons of nameless sires, they are driven out of the land.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
And now I am their song, yea, I am their byword.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
They abhor me, they stand aloof from me, yea, they spare not to spit in my face.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
For he hath loosed my cord and afflicted me; so they cast off the bridle before me.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
At [my] right hand rise the young brood; they push away my feet, and raise up against me their pernicious ways;
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
They mar my path, they set forward my calamity, without any to help them;
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
They come in as through a wide breach: amid the confusion they roll themselves onward.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Terrors are turned against me; they pursue mine honour as the wind; and my welfare is passed away like a cloud.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
And now my soul is poured out in me; days of affliction have taken hold upon me.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
The night pierceth through my bones [and detacheth them] from me, and my gnawing pains take no rest:
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
By their great force they have become my raiment; they bind me about as the collar of my coat.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
He hath cast me into the mire, and I have become like dust and ashes.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
I cry unto thee, and thou answerest me not; I stand up, and thou lookest at me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Thou art changed to a cruel one to me; with the strength of thy hand thou pursuest me.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Thou liftest me up to the wind; thou causest me to be borne away, and dissolvest my substance.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
For I know that thou wilt bring me to death, and into the house of assemblage for all living.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Indeed, no prayer [availeth] when he stretcheth out [his] hand: though they cry when he destroyeth.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Did not I weep for him whose days were hard? was not my soul grieved for the needy?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
For I expected good, and there came evil; and I waited for light, but there came darkness.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
My bowels well up, and rest not; days of affliction have confronted me.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
I go about blackened, but not by the sun; I stand up, I cry in the congregation.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
I am become a brother to jackals, and a companion of ostriches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
My skin is become black [and falleth] off me, and my bones are parched with heat.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
My harp also is [turned] to mourning, and my pipe into the voice of weepers.
