Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
But now, those younger in years scorn me, whose fathers I would not have seen fit to place with the dogs of my flock,
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
the strength of whose hands was nothing to me, and they were considered unworthy of life itself.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
They were barren from poverty and hunger; they gnawed in solitude, layered with misfortune and misery.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
And they chewed grass and the bark from trees, and the root of junipers was their food.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
They took these things from the steep valleys, and when they discovered one of these things, they rushed to the others with a cry.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
They lived in the parched desert and in caves underground or above the rocks.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
They rejoiced among these kinds of things, and they considered it delightful to be under thorns.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
These are the sons of foolish and base men, not even paying any attention to the land.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Now I become their song, and I have been made into their proverb.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
They loathe me, and so they flee far from me, and they are not reluctant to spit in my face.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
For he has opened his quiver and has afflicted me, and he has placed a bridle in my mouth.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Immediately, upon rising, my calamities rise up to the right. They have overturned my feet and have pressed me down along their way like waves.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
They have diverted my journeys; they have waited to ambush me, and they have prevailed, and there was no one who might bring help.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
They have rushed upon me, as when a wall is broken or a gate opened, and they have been pulled down into my miseries.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
I have been reduced to nothing. You have taken away my desire like a wind, and my health has passed by like a cloud.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
But now my soul withers within myself, and the days of affliction take hold of me.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
At night, my bone is pierced with sorrows, and those who feed on me, do not sleep.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
By the sheer number of them my clothing is worn away, and they have closed in on me like the collar of my coat.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
I have been treated like dirt, and I have been turned into embers and ashes.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
I cry to you, and you do not heed me. I stand up, and you do not look back at me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
You have changed me into hardness, and, with the hardness of your hand, you oppose me.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
You have lifted me up, and, placing me as if on the wind, you have thrown me down powerfully.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
I know that you will hand me over to death, where a home has been established for all the living.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Truly, then, you do not extend your hand in order to consume them, and if they fall down, you will save them.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Once, I wept over him who was afflicted, and my soul had compassion on the poor.
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
I expected good things, but evil things have come to me. I stood ready for light, yet darkness burst forth.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
My insides have seethed, without any rest, for the days of affliction have prevented it.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
I went forth mourning, without anger, and rising up, I cried out in confusion.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
I was the brother of snakes, and the companion of ostriches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
My skin has become blackened over me, and my bones have dried up because of the heat.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
My harp has been turned into mourning, and my pipes have been turned into a voice of weeping.
