Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
But now the youngest have laughed me to scorn, now they reprove me in [their] turn, whose fathers I set at nothing; whom I did not deem worthy [to be with] my shepherd dogs.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Yes, why had I the strength of their hands? for them the full term [of life] was lost.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
[One is] childless in lack and famine, [such as] they that fled but lately the distress and misery of drought.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Who compass the salt places on the sounding [shore], who had salt [herbs] for their food, and were dishonourable and of no repute, in lack of every good thing; who also ate roots of trees by reason of great hunger.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Thieves have risen up against me,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
whose houses were the caves of the rocks, who lived under the wild shrubs.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
They will cry out amongst the rustling [bushes].
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
[They are] sons of fools and vile men, [whose] name and glory [are] quenched from off the earth.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
But now I am their music, and they have me for a byword.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
And they stood aloof and abhorred me, and spared not to spit in my face.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
For he has opened his quiver and afflicted me: they also have cast off the restraint of my presence.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
They have risen up against [me] on the right hand of [their] offspring; they have stretched out their foot, and directed against me the ways of their destruction.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
My paths are ruined; for they have stripped off my raiment: he has shot at me with his weapons.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
And he has pleaded against me as he will: I am overwhelmed with pains.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
My pains return upon [me]; my hope is gone like the wind, and my safety as a cloud.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Even now my life shall be poured forth upon me; and days of anguish seize me.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
And by night my bones are confounded; and my sinews are relaxed.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
With great force [my disease] has taken hold of my garment: it has compassed me as the collar of my coat.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
And you have counted me as clay; my portion in dust and ashes.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
And I have cried to you, but you hear me not: but they stood still, and observed me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
They attacked me also without mercy: you have scourged me with a strong hand.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
And you have put me to grief, and have cast me away from safety.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
For I know that death will destroy me: for the earth is the house [appointed] for every mortal.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Oh then that I might lay hands upon myself, or at least ask another, and he should do this for me.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Yet I wept over every helpless man; I groaned when I saw a man in distress.
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
But I, when I waited for good things, behold, days of evils came the more upon me.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
My belly boiled, and would not cease: the days of poverty prevented me.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
I went mourning without restraint: and I have stood and cried out in the assembly.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
I am become a brother of monsters, and a companion of ostriches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
And my skin has been greatly blackened, and my bones are burnt with heat.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
My harp also has been turned into mourning, and my song into my weeping.
