Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
“But now they mock me, men younger than I am, whose fathers I would have refused to entrust with my sheep dogs.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
What use to me was the strength of their hands, since their vigor had left them?
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Gaunt from poverty and hunger, they gnawed the dry land, and the desolate wasteland by night.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
They plucked mallow among the shrubs, and the roots of the broom tree were their food.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
They were banished from among men, shouted down like thieves,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
so that they lived on the slopes of the wadis, among the rocks and in holes in the ground.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
They cried out among the shrubs and huddled beneath the nettles.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
A senseless and nameless brood, they were driven off the land.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
And now they mock me in song; I have become a byword among them.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
They abhor me and keep far from me; they do not hesitate to spit in my face.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Because God has unstrung my bow and afflicted me, they have cast off restraint in my presence.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
The rabble arises at my right; they lay snares for my feet and build siege ramps against me.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
They tear up my path; they profit from my destruction, with no one to restrain them.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
They advance as through a wide breach; through the ruins they keep rolling in.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Terrors are turned loose against me; they drive away my dignity as by the wind, and my prosperity has passed like a cloud.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
And now my soul is poured out within me; days of affliction grip me.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Night pierces my bones, and my gnawing pains never rest.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
With great force He grasps my garment; He seizes me by the collar of my tunic.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
He throws me into the mud, and I have become like dust and ashes.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
I cry out to You for help, but You do not answer; when I stand up, You merely look at me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
You have ruthlessly turned on me; You oppose me with Your strong hand.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
You snatch me up into the wind and drive me before it; You toss me about in the storm.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Yes, I know that You will bring me down to death, to the place appointed for all the living.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Yet no one stretches out his hand to a ruined man when he cries for help in his distress.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Have I not wept for those in trouble? Has my soul not grieved for the needy?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
But when I hoped for good, evil came; when I looked for light, darkness fell.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
I am churning within and cannot rest; days of affliction confront me.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
I go about blackened, but not by the sun. I stand up in the assembly and cry for help.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
I have become a brother of jackals, a companion of ostriches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
My skin grows black and peels, and my bones burn with fever.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
My harp is tuned to mourning and my flute to the sound of weeping.
