Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
But now those who are younger than I have me in derision, whose fathers I disdained to set with the dogs of my flock.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Yea, the strength of their hands, to what should it profit me? Men in whom ripe age is perished.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
They are gaunt with want and famine. They gnaw the dry ground in the gloom of waste and desolation.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
They pluck mallows by the bushes, and the roots of the juniper are their food.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
They are driven forth from the midst of men. They cry out after them as after a thief,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
so that they dwell in frightful valleys, in holes of the earth and of the rocks.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
Among the bushes they bray, under the nettles they are gathered together.
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
They are sons of fools, yea, sons of base men. They were scourged out of the land.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
And now I have become their song, Yea, I am a byword to them.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
They abhor me. They stand aloof from me, and do not spare to spit in my face.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
For he has loosed his cord, and afflicted me. And they have cast off the bridle before me.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Upon my right hand rise the rabble. They thrust aside my feet, and they cast up against me their ways of destruction.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
They mar my path. They set forward my calamity, even men who have no helper.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
As through a wide breach they come. In the midst of the ruin they roll themselves upon me.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Terrors are turned upon me. They chase my honor as the wind, and my welfare is passed away as a cloud.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
And now my soul is poured out within me. Days of affliction have taken hold upon me.
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
In the night season my bones are pierced in me, and the pains that gnaw me take no rest.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
By the great force my garment is disfigured. It binds me about as the collar of my coat.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
He has cast me into the mire, and I have become like dust and ashes.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
I cry to thee, and thou do not answer me. I stand up, and thou gaze at me.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Thou have turned to be cruel to me. With the might of thy hand thou persecute me.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Thou lift me up to the wind. Thou cause me to ride upon it, and thou disintegrate me in the storm.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
For I know that thou will bring me to death, and to the house appointed for all living.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
However does not a man stretch out the hand in his fall? Or in his calamity therefore cry for help?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Did I not weep for him who was in trouble? Was not my soul grieved for the needy?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
When I looked for good, then evil came. And when I waited for light, there came darkness.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
My heart is troubled, and does not rest. Days of affliction have come upon me.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
I go mourning without the sun. I stand up in the assembly, and cry for help.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
I am a brother to jackals, and a companion to ostriches.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
My skin is black, and falls from me. And my bones are burned with heat.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
Therefore my harp has turned to mourning, and my pipe into the voice of those who weep.
