Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Nu derimod ler de ad mig, Folk, der er yngre end jeg, hvis Fædre jeg fandt for ringe at sætte iblandt mine Hyrdehunde.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Og hvad skulde jeg med deres Hænders Kraft? Deres Ungdomskraft har de mistet,
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
tørrede hen af Trang og Sult. De afgnaver Ørk og Ødemark
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
og plukker Melde ved Krattet, Gyvelrødder er deres Brød.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Fra Samfundet drives de bort, som ad Tyve råbes der efter dem.
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
De bor i Kløfter, fulde af Rædsler, i Jordens og Klippernes Huler.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
De brøler imellem Buske, i Tornekrat kommer de sammen,
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
en dum og navnløs Æt, de joges med Hug af Lande.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Men nu er jeg Hånsang for dem, jeg er dem et Samtaleemne;
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
de afskyr mig, holder sig fra mig, nægter sig ikke af spytte ad mig.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Thi han løste min Buestreng, ydmyged mig, og foran mig kasted de Tøjlerne af.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Til højre rejser sig Ynglen, Fødderne slår de fra mig, bygger sig Ulykkesveje imod mig
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
min Sti har de opbrudt, de hjælper med til mit Fald, og ingen hindrer dem i det;
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
de kommer som gennem et gabende Murbrud, vælter sig frem under Ruiner,
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Rædsler har vendt sig imod mig; min Værdighed joges bort som af Storm, min Lykke svandt som en Sky.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
Min Sjæl opløser sig i mig; Elendigheds Dage har ramt mig:
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Natten borer i mine Knogler, aldrig blunder de nagende Smerter.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Med vældig Kraft vanskabes mit Kød, det hænger om mig, som var det min Kjortel.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Han kasted mig ud i Dynd, jeg er blevet som Støv og Aske.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Jeg skriger til dig, du svarer mig ikke, du står der og ænser mig ikke;
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
grum er du blevet imod mig, forfølger mig med din vældige Hånd.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Du løfter og vejrer mig hen i Stormen, og dens Brusen gennemryster mig;
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
thi jeg ved, du fører mig hjem til Døden, til det Hus, hvor alt levende samles.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Dog, mon den druknende ej rækker Hånden ud og råber om Hjælp, når han går under?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Mon ikke jeg græder over den, som havde det hårdt, sørgede ikke min Sjæl for den fattiges Skyld?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Jeg biede på Lykke, men Ulykke kom, jeg håbed på Lys, men Mørke kom;
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
ustandseligt koger det i mig, Elendigheds Dage traf mig;
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
trøstesløs går jeg i Sorg, i Forsamlingen rejser jeg mig og råber;
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Sjakalernes Broder blev jeg, Strudsenes Fælle.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Min Hud er sort, falder af, mine Knogler brænder af Hede;
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
min Citer er blevet til Sorg, min Fløjte til hulkende Gråd!
