Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
Nyní pak posmívají se mi mladší mne, jejichž bych otců nechtěl byl postaviti se psy stáda svého.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
Ač síla rukou jejich k čemu by mi byla? Zmařena jest při nich starost jejich.
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
Nebo chudobou a hladem znuzeni, utíkali na planá, tmavá, soukromná a pustá místa.
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
Kteříž trhali zeliny po chrastinách, ano i koření, a jalovec za pokrm byl jim.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
Z prostřed lidí vyháníni byli; povolávali za nimi, jako za zlodějem,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
Tak že musili bydliti v výmolích potoků, v děrách země a skálí.
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
V chrastinách řvali, pod trní se shromažďovali,
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
Lidé nejnešlechetnější, nýbrž lidé bez poctivosti, menší váhy i než ta země.
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
Nyní, pravím, jsem jejich písničkou, jsa jim učiněn za přísloví.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
V ošklivosti mne mají, vzdalují se mne, a na tvář mou nestydí se plvati.
11 бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
Nebo Bůh mou vážnost odjal, a ssoužil mne; pročež uzdu před přítomností mou svrhli.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
Po pravici mládež povstává, nohy mi podrážejí, tak že šlapáním protřeli ke mně stezky nešlechetnosti své.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
Mou pak stezku zkazili, k bídě mé přidali, ač jim to nic nepomůže.
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
Jako širokou mezerou vskakují, a k vyplénění mému valí se.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
Obrátily se na mne hrůzy, stihají jako vítr ochotnost mou, nebo jako oblak pomíjí zdraví mé.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
A již ve mně rozlila se duše má, pochytili mne dnové trápení mého,
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
Kteréž v noci vrtá kosti mé ve mně; pročež ani nervové moji neodpočívají.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
Oděv můj mění se pro násilnou moc bolesti, kteráž mne tak jako obojek sukně mé svírá.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
Uvrhl mne do bláta, tak že jsem již podobný prachu a popelu.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
Volám k tobě, ó Bože, a neslyšíš mne; postavuji se, ale nehledíš na mne.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
Obrátils mi se v ukrutného nepřítele, silou ruky své mi odporuješ.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Vznášíš mne u vítr, sázíš mne na něj, a k rozplynutí mi přivodíš zdravý soud.
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
Nebo vím, že mne k smrti odkážeš, a do domu, do něhož se shromažďuje všeliký živý.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
Jistě žeť nevztáhne Bůh do hrobu ruky, by pak, když je stírá, i volali.
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
Zdaliž jsem neplakal nad tím, kdož okoušel zlých dnů? Duše má kormoutila se nad nuzným.
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
Když jsem dobrého čekal, přišlo mi zlé; nadál jsem se světla, ale přišla mrákota.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
Vnitřností mé zevřely, tak že se ještě neupokojily; předstihli mne dnové trápení.
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
Chodím osmahlý, ne od slunce, povstávaje, i mezi mnohými křičím.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
Bratrem učiněn jsem draků, a tovaryšem mladých pstrosů.
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
Kůže má zčernala na mně, a kosti mé vyprahly od horkosti.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
A protož v kvílení obrátila se harfa má, a píšťalka má v hlas plačících.
