Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Därefter upplät Job sin mun och förbannade sin födelsedag;
2 І Йов заговорив та й сказав:
Job tog till orda och sade:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Må den dag utplånas, på vilken jag föddes, och den natt som sade: »Ett gossebarn är avlat.»
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Må den dagen vändas i mörker, må Gud i höjden ej fråga efter den och intet dagsljus lysa däröver.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Mörkret och dödsskuggan börde den åter, molnen lägre sig över den; förskräcke den allt som kan förmörka en dag.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Den natten må gripas av tjockaste mörker; ej må den få fröjda sig bland årets dagar, intet rum må den finna inom månadernas krets.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ja, ofruktsam blive den natten, aldrig höje sig jubel under den.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Må den förbannas av dem som besvärja dagar, av dem som förmå mana upp Leviatan.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Må dess grynings stjärnor förmörkas, efter ljus må den bida, utan att det kommer, morgonrodnadens ögonbryn må den aldrig få se;
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
eftersom den ej tillslöt dörrarna till min moders liv, ej lät olyckan förbliva dold för mina ögon.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Varför fick jag ej dö strax i modersskötet, förgås vid det jag kom ut ur min moders liv?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Varför funnos knän mig till mötes, och varför bröst, där jag fick di?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Hade så icke skett, låge jag nu i ro, jag finge då sova, jag njöte då min vila,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
vid sidan av konungar och rådsherrar i landet, män som byggde sig palatslika gravar,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
ja, vid sidan av furstar som voro rika på guld och hade sina hus uppfyllda av silver;
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
eller vore jag icke till, lik ett nedgrävt foster, lik ett barn som aldrig fick se ljuset.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Där hava ju de ogudaktiga upphört att rasa, där få de uttröttade komma till vila;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
där hava alla fångar fått ro, de höra där ingen pådrivares röst.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Små och stora äro där varandra lika, trälen har där blivit fri ifrån sin herre.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Varför skulle den olycklige skåda ljuset? Ja, varför gives liv åt dem som plågas så bittert,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
åt dem som vänta efter döden, utan att den kommer, och spana därefter mer än efter någon skatt,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
åt dem som skulle glädjas -- ja, intill jubel -- och fröjda sig, allenast de funne sin grav;
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
varför åt en man vilkens väg är höljd i mörker, åt en man så kringstängd av Gud?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Suckan har ju blivit mitt dagliga bröd, och såsom vatten strömma mina klagorop.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
ty det som ingav mig förskräckelse, det drabbar mig nu, och vad jag fruktade för, det kommer över mig.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Jag får ingen rast, ingen ro, ingen vila; ångest kommer över mig.
