Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Derefter upplät Job sin mun, och förbannade sin dag;
2 І Йов заговорив та й сказав:
Utbrast, och sade:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Den dagen vare förtappad, på hvilkom jag född är; och den natten, då man sade: En man är aflad.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Den samme dagen vare mörk, och Gud fråge intet efter honom ofvanefter; ingen klarhet skine öfver honom.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Mörkret behålle honom, och töcken blifve öfver honom med tjockt moln; och dimba om dagen göre honom gräselig.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Den samma nattena begripe mörker; och glädje sig icke ibland årsens dagar, och komme icke i månadetalet.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Si, vare den natten ensam, och ingen glädje komme deruti.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
De der dagen förbanna, de förbanne henne; och de som redo äro till att uppväcka Leviathan.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Hennes stjernor varde mörka; förvänte ljus, och det komme intet; och se intet morgonrodnans ögnabryn;
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Att hon icke igenlyckte mins lifs dörr, och icke bortgömde olyckona för min ögon.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Hvi blef jag icke straxt död i moderlifvet? Hvi vardt jag icke förgjord, då jag utu moderlifvet kommen var?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Hvi hafva de tagit mig upp i skötet? Hvi hafver jag ditt spenar?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Så låge jag nu, och vore stilla; sofve och hade ro;
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Med Konungar och rådherrar på jordene, som bygga det öde är;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Eller med Förstar, som guld hafva, och sin hus full med silfver;
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Eller som den der otida född är fördold, och vore icke till; såsom de unga barn, som aldrig hafva sett ljuset.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Der måste ju de ogudaktige låta af sitt öfvervåld; der hvilas dock de som mycket omak haft hafva.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Der hafva fångar frid med androm, och höra icke trugarens röst.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Der äro både små och store; tjenaren och den som ifrå sin herra fri är.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Hvi är ljus gifvet dem arma, och lif de bedröfvade hjerta;
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
(De der vänta efter döden, och han kommer icke; och uppgrofvo honom väl utu fördold rum;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
De der fröjda sig mycket, och äro glade, att de kunna få grafvena; )
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Och dem månne, hvilkens väg fördold är, och för honom af Gudi skyld varder?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Förty min suckan är min dagliga spis; mine tårar äro min dryck.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Ty det jag fruktade, det är kommet öfver mig; och det jag räddes, hafver råkat på mig.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Var jag icke lyckosam? Var jag icke stilla? Hade jag icke goda ro? Och sådana oro kommer.
