Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Посем отверзе Иов уста своя и прокля день свой,
2 І Йов заговорив та й сказав:
глаголя:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
да погибнет день, в оньже родихся, и нощь оная, в нюже реша: се, мужеск пол:
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
та нощь буди тма, и да не взыщет ея Господь свыше, ниже да приидет на ню свет,
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
и да приимет ю тма и сень смертная, да приидет на ню сумрак: проклят буди день той
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
и нощь оная: да постигнет ю тма, да не будет во днех лета, ниже да вчислится во днех месяцей:
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
но нощь оная да будет болезнь, и да не приидет на ню веселие и радость,
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
но да прокленет ю проклинаяй той день, иже имать одолети великаго кита:
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
да померкнут звезды тоя нощи, да ожидает и на свет да не приидет, и да не видит денницы возсиявающия,
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
яко не затвори врат чрева матере моея: отяла бо бы болезнь от очию моею:
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
почто бо во утробе не умрох? Из чрева же изшед, и абие не погибох?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Почто же мя прияша на колена? Почто же ссах сосца?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Ныне убо уснув умолчал бых, уснув же почил бых
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
со царьми и советники земли, иже хваляхуся оружии,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
или со князи, имже много злата, иже наполниша домы своя сребра,
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
или якоже изверг излазяй из ложесн матерних, или якоже младенцы, иже не видеша света:
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
тамо нечестивии утолиша ярость гнева, тамо почиша претружденнии телом,
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
вкупе же в веце сем бывшии не слышат гласа собирающаго дань:
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
мал и велик тамо есть, и раб не бояйся господина своего:
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
почто бо дан есть сущым в горести свет и сущым в болезнех душам живот,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
иже желают смерти и не получают, ищуще якоже сокровища,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
обрадовани же бывают, аще улучат (смерть)?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Смерть бо мужу покой, егоже путь сокровен есть, затвори бо Бог окрест его:
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
прежде бо брашен моих воздыхание ми приходит, слезю же аз одержимь страхом,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
страх бо, егоже ужасахся, прииде ми, и егоже бояхся, срете мя:
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
ни умирихся, ниже умолчах, ниже почих, и найде ми гнев.
