Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Depois d'isto abriu Job a sua bocca, e amaldiçoou o seu dia.
2 І Йов заговорив та й сказав:
E Job respondeu, e disse:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Pereça o dia em que nasci, e a noite em que se disse: Foi concebido um homem!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Converta-se aquelle dia em trevas; e Deus de cima não tenha cuidado d'elle, nem resplandeça sobre elle a luz.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Contaminem-n'o as trevas e a sombra de morte; habitem sobre elle nuvens: a escuridão do dia o espante!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
A escuridão tome aquella noite, e não se goze entre os dias do anno, e não entre no numero dos mezes!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ah que solitaria seja aquella noite, e suave musica não entre n'ella!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Amaldiçoem-n'a aquelles que amaldiçoam o dia, que estão promptos para levantar o seu pranto.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Escureçam-se as estrellas do seu crepusculo; que espere a luz, e não venha: e não veja as pestanas dos olhos da alva!
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Porque não fechou as portas do ventre; nem escondeu dos meus olhos a canceira?
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Porque não morri eu desde a madre? e em saindo do ventre, não expirei?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Porque me receberam os joelhos? e porque os peitos, para que mamasse?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Porque já agora jazera e repousara; dormiria, e então haveria repouso para mim.
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Com os reis e conselheiros da terra, que se edificavam casas nos logares assolados,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Ou com os principes que tinham oiro, que enchiam as suas casas de prata,
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Ou como aborto occulto, não existiria: como as creanças que não viram a luz.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Ali os maus cessam de perturbar: e ali repousam os cançados.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Ali os presos juntamente repousam, e não ouvem a voz do exactor:
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Ali está o pequeno e o grande, e o servo fica livre de seu senhor.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Porque se dá luz ao miseravel, e vida aos amargosos d'animo?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Que esperam a morte, e não se acha: e cavam em busca d'ella mais do que de thesouros occultos:
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Que d'alegria saltam, e exultam, achando a sepultura:
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Ao homem, cujo caminho é occulto, e a quem Deus o encobriu?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Porque antes do meu pão vem o meu suspiro: e os meus gemidos se derramam como agua.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Porque o temor que temo me veiu: e o que receiava me aconteceu.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Nunca estive descançado, nem soceguei, nem repousei, mas veiu sobre mim a perturbação.
