Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Då let Job upp munnen og banna fødedagen sin.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Job tok til ords og sagde:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
«Burt med den dag då eg vart fødd, den natt som sa: «Ein svein er avla!»
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Må denne dag til myrker verta - burtgløymd av Gud i høge himmel - og inkje ljos på honom skina!
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Lat svarte myrkret honom eiga og skyer seg kring honom samla! Dagmyrkjingar skal honom skræma
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
og myrkret gløypa denne natt! Burt med den natt frå årsens dagar, ho kome ei i månads tal!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ja, aud og tom skal natti verta og ingen fagnad i ho klinga;
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Dagbannarar skal henne banna, dei som kann mana upp Livjatan,
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Og morgonstjernor skal’kje skina; fåfengt ho venta skal på ljoset - augbrunerne av morgonroden -
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
av di ho ei livsdøri stengde på mor mi, so eg slapp for kval.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Kvi døydd’ eg ei i moders liv? Ell’ slokna då eg rett var fødd?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Kvi fanst det kne som mot meg tok; og brjost eg kunde suga ved?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
So låg eg still og kvilde no, eg sov og hadde ro og fred
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
hjå kongar og hjå fyrstar, som til gravstad pyramider bygde,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
hjå hovdingar som åtte gull og fyllte sine hus med sylv;
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
ell’ ufødd var eg ikkje til, lik born som aldri ljoset såg.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Der rasar ei dei vonde meir; der kviler dei som trøytte er;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
og fangarne er trygge der; dei høyrer ingen drivar meir.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Der stor og liten like er, og trælen fri for herren sin.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Kvi gjev han ljos til den som lid, og liv til deim som gremmer seg,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
som fåfengt stundar etter dauden, og søkjer han som løynde skatt,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
som gled seg, ja, som jublar høgt, og fegnast når dei finn ei grav -
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
til mannen som ei finn sin veg, som Gud set fast og stengjer inne?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Min sukk hev vorte daglegt brød, og klaga mi som vatnet strøymar.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Meg råkar det eg ottast fyre; det som eg ræddast, hender meg.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Snaudt fær eg fred, snaudt fær eg ro, snaudt lindring - so kjem uro att.»
