Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Pēc tam Ījabs atdarīja savu muti un nolādēja savu dienu. Un Ījabs iesāka un sacīja:
2 І Йов заговорив та й сказав:
Tā diena lai pazūd, kur esmu dzimis,
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Un tā nakts, kur sacīja: puisītis ieņemts.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Šī diena lai paliek tumša, lai Dievs no augšienes pēc viņas nevaicā, un spožums pār viņu lai nespīd.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Tumsa un nāves ēna lai viņu aizņem, padebeši lai viņu apklāj un kas vien dienu aptumšo, lai viņu biedē.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Šo nakti lai tumsa apņem, ka tā starp gada dienām nepriecājās, lai viņa nenāk mēnešu skaitā.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Redzi, šī nakts lai paliek neauglīga, ka tanī nenotiek gavilēšana.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Lai dienu lādētāji to nolād, tie, kas māk Levijatanu uzrīdīt.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Lai viņas rīta zvaigznes top aptumšotas, lai viņa gaida uz gaismu, bet nekā, un lai viņa neredz ausekļa spīdumu.
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Tāpēc ka tā manām miesām durvis nav aizslēgusi, un bēdas nav noslēpusi priekš manām acīm.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Kāpēc es neesmu nomiris mātes miesās un bojā gājis, kad no miesām iznācu?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Kāpēc esmu likts klēpī un kāpēc pie krūtīm, ka man bija zīst?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Jo tad es gulētu un būtu klusu, tad es gulētu, un man būtu dusa,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Līdz ar ķēniņiem un runas kungiem virs zemes, kas sev kapu vietas uztaisījuši,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Vai ar lieliem kungiem, kam zelts bijis, kas savus namus ar sudrabu pildījuši;
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Vai kā norakts nelaikā dzimis bērns es nebūtu nekas, tā kā bērniņi, kas nav redzējuši gaismas.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Tur bezdievīgie stājās no trakošanas, un tur dus, kam spēks noguris;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Tur cietumnieki visi līdzi ir mierā, tie nedzird dzinēja balsi;
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Tur ir mazs un liels, un kalps ir vaļā no sava kunga.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Kāpēc (Dievs) dod bēdīgam gaismu un dzīvību tiem, kam noskumusi sirds,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Kas pēc nāves ilgojās, bet tā nenāk, un rok pēc tās vairāk nekā pēc mantām,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Kas priecātos un gavilētu, kas līksmotos, kad kapu atrastu -
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Vīram, kam ceļš ir apslēpts, un ko Dievs visapkārt apspiedis?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Jo maizes vietā man ir nopūtas, un mana kaukšana izgāzās kā ūdens.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Jo briesmas, ko bijos, man uzgājušas, un no kā man bija bail, tas man uznācis.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Man nav miera, man nav dusas, es nedabūju atpūsties, un bēdas nāk uz bēdām.
