Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Post hæc aperuit Iob os suum, et maledixit diei suo,
2 І Йов заговорив та й сказав:
et locutus est.
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Pereat dies in qua natus sum, et nox in qua dictum est: Conceptus est homo.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Dies ille vertatur in tenebras, non requirat eum Deus desuper, et non illustretur lumine.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Obscurent eum tenebræ et umbra mortis, occupet eum caligo, et involvatur amaritudine.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Noctem illam tenebrosus turbo possideat, non computetur in diebus anni, nec numeretur in mensibus:
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Sit nox illa solitaria, nec laude digna:
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Maledicant ei qui maledicunt diei, qui parati sunt suscitare Leviathan:
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Obtenebrentur stellæ caligine eius: expectet lucem et non videat, nec ortum surgentis auroræ:
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Quia non conclusit ostia ventris, qui portavit me, nec abstulit mala ab oculis meis.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Quare non in vulva mortuus sum, egressus ex utero non statim perii?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Quare exceptus genibus? cur lactatus uberibus?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Nunc enim dormiens silerem, et somno meo requiescerem:
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Cum regibus et consulibus terræ, qui ædificant sibi solitudines:
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Aut cum principibus, qui possident aurum, et replent domos suas argento:
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Aut sicut abortivum absconditum non subsisterem, vel qui concepti non viderunt lucem.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Ibi impii cessaverunt a tumultu, et ibi requieverunt fessi robore.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Et quondam vincti pariter sine molestia, non audierunt vocem exactoris.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Parvus et magnus ibi sunt, et servus liber a domino suo.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Quare misero data est lux, et vita his, qui in amaritudine animæ sunt?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
qui expectant mortem, et non venit, quasi effodientes thesaurum:
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Gaudentque vehementer cum invenerint sepulchrum.
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Viro cuius abscondita est via, et circumdedit eum Deus tenebris?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Antequam comedam suspiro: et tamquam inundantes aquæ, sic rugitus meus:
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Quia timor, quem timebam, evenit mihi: et quod verebar accidit.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Nonne dissimulavi? nonne silui? nonne quievi? et venit super me indignatio.
