Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Ezután felnyitotta Jób a száját és megátkozta napját.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Megszólalt Jób és mondta:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Vesszen el a nap, melyen születtem, s az éj, mely mondta: fiúgyermek fogantatott.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Az a nap legyen sötétség, ne tartsa számon Isten fölülről s ne tündököljön reája napfény.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Váltsák magukhoz sötétség és vakhomály, lakozzék rajta felhőzet, ijesszék nappalnak elborulásai.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Az az éj – vigye el homályosság, ne örvendjen az év napjai között, a hónapok számába ne jusson.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Íme, az az éj legyen meddő, ne jusson belé ujjongás.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Szidalmazzák a napnak átkozói, kik készek felriasztani a leviatánt.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Sötétedjenek el szürkületének csillagai, reménykedjenek világosságra, de ne legyen, s ne lássa a hajnal szempilláit.
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Mert nem zárta el méhemnek ajtait, hogy elrejtette volna a szenvedést szemeim elől.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Miért nem haltam el az anyaméhtől fogva, hogy a méhből kijövet kimúltam volna?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Miért jöttek elémbe térdek, s miért emlők, hogy szopjak?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Mert most fekünném és pihennék, aludnám, akkor nyugtom volna;
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
királyokkal s országtanácsosokkal együtt, a kik romokat építettek maguknak,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
vagy nagyokkal, kiknek aranyuk van, kik ezüsttel töltötték meg házaikat.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Vagy úgy, mint az elföldelt idétlen, nem volnék, mint kisdedek, kik világosságot nem láttak!
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Ott felhagynak a gonoszok a háborgással, s ott nyugosznak a fáradt erejűek.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Egyaránt gond nélkül vannak a rabok, nem hallják a robottisztnek hangját.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Kicsiny és nagy ott van, s a szolga szabad az urától.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Miért ad a szenvedőnek világosságot s életet az elkeseredett lelkűeknek?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Kik várják a halált, de nincs, jobban ásnak utána, mint kincsek után;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
kik örülnek ujjongásig, örvendenek, midőn a irt találják.
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
A férfinak, kinek útja el van rejtve, a kit az Isten körülkerített?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Mert kenyerem előtt jön sóhajtásom, és ömlenek, mint a víz, jajdulásaim.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Mert mitől rettegve rettegtem, az utolért, és a mitől féltem, az reám jött.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Nem volt boldogságom, s nem volt pihenésem és nem volt nyugtom, s jött a háborgás.
