Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Darnach tat Hiob seinen Mund auf und verfluchte den Tag seiner Geburt.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Hiob hob an und sprach:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Verloren gehe der Tag, da ich geboren bin, die Nacht, da es hieß: Ein Knabe ist gezeugt!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Verfinstert werde dieser Tag; Gott in der Höhe frage nicht nach ihm, und niemals falle ein Lichtstrahl darauf!
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Finsternis und Todesschatten nehme ihn ein, Gewölk umhülle ihn und überfalle diesen trüben Tag!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Und jene Nacht; Das Dunkel raffe sie weg, sie freue sich in des Jahres Tagen nie und komme nicht in die Zahl der Monde.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ja, jene Nacht sei unfruchtbar, kein Jubel ertöne in ihr!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Die, so den Tagen Böses losen und imstande sind, den Drachen aufzuwecken, sollen sie verfluchen.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Verfinstert müssen ihrer Dämmerung Sterne sein, sie warte auf Licht und es bleibe aus; sie schaue auch die Wimpern der Morgenröte nicht!
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Weil sie den Mutterleib mir nicht verschloß und den Jammer nicht vor meinen Augen verbarg.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Warum starb ich nicht gleich bei der Geburt und kam nicht um, sobald ich aus Mutterschoße ging?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Warum kamen mir Knie entgegen und wozu Brüste, daß ich sog?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Denn jetzt läge ich da und wäre stille; wäre ich entschlafen, so hätte ich nun Ruhe
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
mit Königen und Landesräten, die sich Steinhaufen erbaut haben,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
oder mit Fürsten, reich an Gold, die in ihren Häusern Silber häuften.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Oder wäre ich gar niemals dagewesen, wie eine verborgene Fehlgeburt, den Kindlein gleich, die nie das Licht gesehen haben!
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Dort hört der Frevler Toben auf, dort finden die Erschöpften Ruh;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
alle Gefangenen sind dort in Frieden, sie hören die Stimme des Treibers nicht mehr;
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Kleine und Große sind daselbst, und der Knecht ist frei von seinem Herrn!
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Warum läßt er Lebensmüde noch die Sonne sehen und zwingt er betrübte Seelen noch zu leben?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
die auf den Tod harren, und er kommt nicht, die nach ihm graben, mehr als nach Schätzen;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
die sich freuen würden und jubelten, die frohlockten, wenn sie ein Grab fänden.
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
[Was soll das Leben] dem Manne, dem sein Weg verborgen ist, den Gott rings umzäunt hat?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Denn statt zu essen, seufze ich, und meine Klage ergießt sich wie ein Wasserstrom.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Denn was ich gefürchtet habe, das ist über mich gekommen, und wovor mir graute, das hat mich getroffen.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Ich kann nicht ruhen und nicht rasten, und kaum habe ich mich erholt, so kommt ein neuer Sturm über mich.
