Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Après cela Job ouvrit la bouche, et maudit le jour de sa naissance.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Et il parla.
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Périsse le jour auquel je suis né, et la nuit dans laquelle il fut dit: Un homme a été conçu!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Que ce jour soit changé en ténèbres; que Dieu ne s’en enquière pas d’en haut, et qu’il ne soit point éclairé de la lumière.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Que des ténèbres et une ombre de mort l’obscurcissent; qu’une obscurité s’en empare, et qu’il soit enveloppé d’amertume.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Cette nuit, qu’un tourbillon ténébreux en prenne possession, qu’elle ne soit pas comptée dans les jours de l’année, ni mise au nombre des mois.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Que cette nuit soit solitaire, et qu’elle ne mérite pas de louanges.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Qu’ils la maudissent, ceux qui maudissent le jour, qui sont prêts à susciter Léviathan.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Que les étoiles soient couvertes des ténèbres de son obscurité; qu’elle attende une lumière, et ne la voie point, ni la naissance de l’aurore qui se lève;
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Parce qu’elle n’a pas fermé le sein qui ma formé, et qu’elle n’a pas ôté les maux de devant mes yeux.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Pourquoi ne suis-je pas mort dans le sein de ma mère? pourquoi, sorti de son sein, n’ai-je pas aussitôt péri?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Pourquoi ai-je été reçu sur des genoux? pourquoi allaité par des mamelles?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Car maintenant, dormant, je serais en silence, et je reposerais dans mon sommeil,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Avec les rois et les consuls; de la terre, qui se bâtissent de vastes solitudes;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Avec les princes qui possèdent de l’or, et remplissent leurs maisons d’argent.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Ou bien je n’existerais pas, comme un avorton caché dans le sein de sa mère, ou comme ceux qui, conçus, n’ont pas vu la lumière.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
C’est là que des impies ont cessé leur tumulte, et là que se reposent ceux qui ont perdu leur force.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Et ceux qui autrefois étaient enchaînes ensemble sont sans inquiétude; ils n’entendent pas la voix d’un exacteur.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Des grands et des petits sont là, et un esclave est délivré de son maître.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Pourquoi la lumière a-t-elle été donnée aux malheureux, et la vie à ceux qui sont dans l’amertume de l’âme,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Qui attendent la mort (et elle ne vient pas), comme s’ils déterraient un trésor,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Et qui se réjouissent extrêmement, lorsqu’ils ont trouvé un sépulcre;
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
À un homme dont la voie est cachée, et que Dieu entoure de ténèbres?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Avant que je mange, je soupire; et comme les eaux qui débordent, ainsi sont mes rugissements,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Parce que la frayeur que je redoutais m’est venue, et ce que j’appréhendais est arrivé.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
N’ai-je pas dissimulé? n’ai-je pas gardé le silence? ne suis-je pas resté dans le repos? Cependant l’indignation de Dieu est venue sur moi.
