Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Après cela, Job ouvrit la bouche, et maudit son jour.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Car prenant la parole, il dit:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Périsse le jour auquel je naquis, et la nuit en laquelle il fut dit: Un enfant mâle est né!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Que ce jour-là ne soit que ténèbres; que Dieu ne le recherche point d'en haut, et qu'il ne soit point éclairé de la lumière!
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Que les ténèbres et l'ombre de la mort le rendent souillé; que les nuées demeurent sur lui; qu'il soit rendu terrible comme le jour de ceux à qui la vie est amère!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Que l'obscurité couvre cette nuit-là, qu'elle ne se réjouisse point d'être parmi les jours de l'année, et qu'elle ne soit point comptée parmi les mois!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Voilà, que cette nuit soit solitaire, qu'on ne se réjouisse point en elle!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Que ceux qui [ont accoutumé] de maudire les jours et ceux qui sont prêts à renouveler leur deuil, la maudissent!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Que les étoiles de son crépuscule soient obscurcies; qu'elle attende la lumière, mais qu'il n'y en ait point, et qu'elle ne voie point les rayons de l'aube du jour!
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Parce qu'elle n'a pas fermé le ventre qui m'a porté, et qu'elle n'a point caché le tourment loin de mes yeux.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Que ne suis-je mort dès la matrice; que n'ai-je expiré aussitôt que je suis sorti du ventre [de ma mère]!
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Pourquoi les genoux m'ont-ils reçu? pourquoi [m'a-t-on présenté] les mamelles afin que je les suçasse?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Car maintenant je serais couché, je me reposerais, je dormirais; il y aurait eu dès lors du repos pour moi,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Avec les Rois et les Gouverneurs de la terre, qui se bâtissent des solitudes;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Ou avec les Princes qui ont eu de l'or, [et] qui ont rempli d'argent leurs maisons.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Ou que n'ai-je été comme un avorton caché; comme les petits enfants qui n'ont point vu la lumière!
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Là les méchants ne tourmentent plus [personne], et là demeurent en repos ceux qui ont perdu leur force.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Pareillement ceux qui avaient été dans les liens, jouissent [là] du repos, et n'entendent plus la voix de l'exacteur.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Le petit et le grand sont là; [et là] l'esclave n'est plus sujet à son seigneur.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Pourquoi la lumière est-elle donnée au misérable, et la vie à ceux qui ont le cœur dans l'amertume;
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Qui attendent la mort, et elle ne vient point, et qui la recherchent plus que les trésors;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Qui seraient ravis de joie [et] seraient dans l'allégresse, s'ils avaient trouvé le sépulcre?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
[Pourquoi, dis-je, la lumière est-elle donnée] à l'homme à qui le chemin est caché, et que Dieu a enfermé de tous côtés?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Car avant que je mange, mon soupir vient, et mes rugissements coulent comme des eaux.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Parce que ce que je craignais le plus, m'est arrivé, et ce que j'appréhendais, m'est survenu.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Je n'ai point eu de paix, je n'ai point eu de repos, ni de calme, depuis que ce trouble m'est arrivé.
