Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Alors Job ouvrit la bouche et maudit le jour de sa naissance.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Job prit la parole et dit:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Périsse le jour où je suis né, et la nuit qui a dit: « Un homme est conçu! »
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Ce jour, qu’il se change en ténèbres, que Dieu d’en haut n’en ait pas souci, que la lumière ne brille pas sur lui!
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Que les ténèbres et l’ombre de la mort le revendiquent, qu’un nuage épais le couvre, que l’éclipse de sa lumière jette l’épouvante!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Cette nuit, que les ténèbres en fassent leur proie, qu’elle ne compte pas dans les jours de l’année, qu’elle n’entre pas dans la supputation des mois!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Que cette nuit soit un désert stérile, qu’on n’y entende pas de cri d’allégresse!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Que ceux-là la maudissent, qui maudissent les jours, qui savent évoquer Léviathan!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Que les étoiles de son crépuscule s’obscurcissent, qu’elle attende la lumière, sans qu’elle vienne, et qu’elle ne voie point les paupières de l’aurore,
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
parce qu’elle ne m’a pas fermé les portes du sein, et n’a pas dérobé la souffrance à mes regards!
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Que ne suis-je mort dès le ventre de ma mère, au sortir de ses entrailles que n’ai-je expiré!
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Pourquoi ai-je trouvé deux genoux pour me recevoir, et pourquoi deux mamelles à sucer?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Maintenant je serais couché et en paix, je dormirais et je me reposerais
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
avec les rois et les grands de la terre, qui se sont bâti des mausolées;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
avec les princes qui avaient de l’or, et remplissaient d’argent leur demeures.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Ou bien, comme l’avorton ignoré, je n’existerais pas, comme ces enfants qui n’ont pas vu la lumière.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Là les méchants n’exercent plus leurs violences, là se repose l’homme épuisé de forces;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
les captifs y sont tous en paix, ils n’entendent plus la voix de l’exacteur.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Là se trouvent le petit et le grand, l’esclave affranchi de son maître.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Pourquoi donner la lumière aux malheureux, et la vie à ceux dont l’âme est remplie d’amertume,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
qui espèrent la mort, et la mort ne vient pas, qui la cherchent plus ardemment que les trésors,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
qui sont heureux, qui tressaillent d’aise et se réjouissent quand ils ont trouvé le tombeau;
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
à l’homme dont la route est cachée et que Dieu enferme de toutes parts?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Mes soupirs sont comme mon pain et mes gémissements se répandent comme l’eau.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Ce que je crains, c’est ce qui m’arrive; ce que je redoute fond sur moi.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Plus de tranquillité, plus de paix, plus de repos, et le trouble m’a saisi.
