Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
After this, opened Job his mouth, and cursed his day.
2 І Йов заговорив та й сказав:
So then Job began, and said:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Perish, the day wherein I was born, and the night it was said, Lo! a manchild!
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
That day, be it darkness, —Let not God enquire after it from above, May there shine upon it no clear beam:
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Let darkness and death-shade buy it back, May there settle down upon it a cloud, Let a day’s dark eclipse cause it terror:
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
That night, darkness take it, —May it not rejoice among the days of the year, Into the number of months, let it not enter.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Lo! that night, be it barren, Let no joyous shouting enter therein:
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Let day-cursers denounce it, Those skilled in rousing the dragon of the sky:
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Darkened be the stars of its twilight, —Let it wait for light, and there be none, neither let it see the eyelashes of the dawn:
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Because it closed not the doors of the womb wherein I was, and so hid trouble from mine eyes.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Wherefore, in the womb, did I not die? From the womb, come forth and cease to breathe?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
For what reason, were there prepared for me—knees? and why—breasts, that I might suck?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Surely, at once, had I lain down, and been quiet, I had fallen asleep, then, had I been at rest:
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
With kings, and counselors of the earth, who had built them pyramids:
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Or with rulers possessing, gold, —Who had filled their houses with silver:
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Or that, like an untimely birth hidden away, I had not come into being, like infants that never saw light:
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
There, the lawless, cease from raging, and there the toil-worn are at rest:
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
At once are prisoners at peace, they hear not the voice of a driver:
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Small and great, there, they are, and, the slave, is free from his master.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Wherefore give, to the wretched, light? Or, life, to the embittered in soul?—
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Who long for death, and it is not, And have digged for it, beyond hid treasures:
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Who rejoice unto exultation, Are glad, when they can find the grave:
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
To a man, whose way is concealed, And GOD hath straitly enclosed him?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
For, in the face of my food, my sighing, cometh in, and, poured out like the water, are my groans:
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
For, a dread, I dreaded, and it hath come upon me, and, that from which I shrank, hath overtaken me.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
I was not careless, nor was I secure, nor had I settled down, —when there came—consternation!
