Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
After this Job has opened his mouth, and reviles his day.
2 І Йов заговорив та й сказав:
And Job answers and says:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
“Let the day perish in which I am born, And the night that has said: A man-child has been conceived.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
That day—let it be darkness, Do not let God require it from above, Nor let light shine on it.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Let darkness and death-shade redeem it, Let a cloud dwell on it, Let them terrify it as the most bitter of days.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
That night—let thick darkness take it, Let it not be united to days of the year, Let it not come into the number of months.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Behold! That night—let it be barren, Let no singing come into it.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Let the cursers of day mark it, Who are ready to wake up Leviathan.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Let the stars of its twilight be dark, Let it wait for light, and there is none, And let it not look on the eyelids of the dawn.
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Because it has not shut the doors Of the womb that was mine! And hide misery from my eyes.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Why do I not die from the womb? I have come forth from the belly and gasp!
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Why have knees been before me? And what [are] breasts, that I suck?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
For now, I have lain down, and am quiet, I have slept—then there is rest to me,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
With kings and counselors of earth, These building ruins for themselves.
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Or with princes—they have gold, They are filling their houses [with] silver.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
(Or I am not as a hidden abortion, As infants—they have not seen light.)
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
There the wicked have ceased troubling, And there the wearied rest in power.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Together prisoners have been at ease, They have not heard the voice of an exactor,
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Small and great [are] the same there. And a servant [is] free from his lord.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Why does He give light to the miserable, and life to the bitter soul?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Who are waiting for death, and it is not, And they seek it above hid treasures.
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Who are glad—to joy, They rejoice when they find a grave.
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
To a man whose way has been hidden, And whom God shuts up?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
For before my food, my sighing comes, And my roarings [are] poured out as waters.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
For I feared a fear and it meets me, And what I was afraid of comes to me.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
I was not safe—nor was I quiet—Nor was I at rest—and trouble comes!”
