Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Daarna opende Job zijn mond, en vervloekte zijn dag.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Want Job antwoordde en zeide:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
De dag verga, waarin ik geboren ben, en de nacht, waarin men zeide: Een knechtje is ontvangen;
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Diezelve dag zij duisternis; dat God naar hem niet vrage van boven; en dat geen glans over hem schijne;
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Dat de duisternis en des doods schaduw hem verontreinigen; dat wolken over hem wonen; dat hem verschrikken de zwarte dampen des dags!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Diezelve nacht, donkerheid neme hem in; dat hij zich niet verheuge onder de dagen des jaars; dat hij in het getal der maanden niet kome!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ziet, diezelve nacht zij eenzaam; dat geen vrolijk gezang daarin kome;
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Dat hem vervloeken de vervloekers des dags, die bereid zijn hun rouw te verwekken;
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Dat de sterren van zijn schemertijd verduisterd worden; hij wachte naar het licht, en het worde niet; en hij zie niet de oogleden des dageraads!
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Omdat hij niet toegesloten heeft de deuren mijns buiks, noch verborgen de moeite van mijn ogen.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Waarom ben ik niet gestorven van de baarmoeder af, en heb den geest gegeven, als ik uit den buik voortkwam?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Waarom zijn mij de knieen voorgekomen, en waartoe de borsten, opdat ik zuigen zou?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Want nu zou ik nederliggen, en stil zijn; ik zou slapen, dan zou voor mij rust wezen;
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Met de koningen en raadsheren der aarde, die voor zich woeste plaatsen bebouwden;
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Of met de vorsten, die goud hadden, die hun huizen met zilver vervulden.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Of als een verborgene misdracht, zou ik niet zijn; als de kinderkens, die het licht niet gezien hebben.
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Daar houden de bozen op van beroering, en daar rusten de vermoeiden van kracht;
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Daar zijn de gebondenen te zamen in rust; zij horen de stem des drijvers niet.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
De kleine en de grote is daar; en de knecht vrij van zijn heer.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Waarom geeft Hij den ellendigen het licht, en het leven den bitterlijk bedroefden van gemoed?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Die verlangen naar den dood, maar hij is er niet; en graven daarnaar meer dan naar verborgene schatten;
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Die blijde zijn tot opspringens toe, en zich verheugen, als zij het graf vinden;
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Aan den man, wiens weg verborgen is, en dien God overdekt heeft?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Want voor mijn brood komt mijn zuchting; en mijn brullingen worden uitgestort als water.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Want ik vreesde een vreze, en zij is mij aangekomen; en wat ik schroomde, is mij overkomen.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Ik was niet gerust; en was niet stil, en rustte niet; en de beroering is gekomen.
