Йов 3
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
Potom otevřev Job ústa svá, zlořečil dni svému.
2 І Йов заговорив та й сказав:
Nebo mluvě Job, řekl:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Ó by byl zahynul ten den, v němž jsem se naroditi měl, i noc, v níž bylo řečeno: Počat jest pacholík.
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
Ten den ó by byl obrácen v temnost, aby ho byl nevyhledával Bůh shůry, a nebyl osvícen světlem.
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Ó by jej byly zachvátily tmy a stín smrti, a aby jej byla přikvačila mračna, a předěsila horkost denní.
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Ó by noc tu mrákota byla opanovala, aby nebyla připojena ke dnům roku, a v počet měsíců nepřišla.
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Ó by noc ta byla osaměla, a zpěvu aby nebylo v ní.
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
Ó by jí byli zlořečili ti, kteříž proklínají den, hotovi jsouce vzbuditi velryba.
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
Ó by se byly hvězdy zatměly v soumraku jejím, a očekávajíc světla, aby ho nebyla dočekala, ani spatřila záře jitřní.
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Nebo nezavřela dveří života mého, ani skryla trápení od očí mých.
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Proč jsem neumřel v matce, aneb vyšed z života, proč jsem nezahynul?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
Proč jsem vzat byl na klín, a proč jsem prsí požíval?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
Nebo bych nyní ležel a odpočíval, spal bych a měl bych pokoj,
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
S králi a radami země, kteříž sobě vzdělávali místa pustá,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Aneb s knížaty, kteříž měli zlato, a domy své naplňovali stříbrem.
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Aneb jako nedochůdče nezřetelné proč jsem nebyl, a jako nemluvňátka, kteráž světla neviděla?
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
Tamť bezbožní přestávají bouřiti, a tamť odpočívají ti, jenž v práci ustali.
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Také i vězňové pokoj mají, a neslyší více hlasu násilníka.
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
Malý i veliký tam jsou rovni sobě, a služebník jest prost pána svého.
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
Proč Bůh dává světlo zbědovanému a život těm, kteříž jsou ducha truchlivého?
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
Kteříž očekávají smrti, a není jí, ačkoli jí hledají pilněji než skrytých pokladů?
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
Kteříž by se veselili s plésáním a radovali, když by nalezli hrob?
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Èlověku, jehož cesta skryta jest, a jehož Bůh přistřel?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
Nebo před pokrmem mým vzdychání mé přichází, a rozchází se jako voda řvání mé.
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
To zajisté, čehož jsem se lekal, stalo se mi, a čehož jsem se obával, přišlo na mne.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Neměl jsem pokoje, aniž jsem se ubezpečil, ani odpočíval, až i přišlo pokušení toto.
