< Йов 29 >
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
At muling ipinagbadya ni Job ang kaniyang talinghaga, at nagsabi,
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Oh ako nawa'y napasa mga buwan noong dakong una, gaya noong mga kaarawan ng binabantayan ako ng Dios;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Nang ang kaniyang ilawan ay sumisilang sa aking ulo at sa pamamagitan ng kaniyang liwanag ay lumalakad ako sa kadiliman;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Gaya noong ako'y nasa kabutihan ng aking mga kaarawan, noong ang pagkasi ng Dios ay nasa aking tolda;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Noong ang Makapangyarihan sa lahat ay sumasaakin pa, at ang aking mga anak ay nangasa palibot ko;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Noong ang aking mga hakbang ay naliligo sa gatas, at ang bato ay nagbubuhos para sa akin ng mga ilog ng langis!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Noong ako'y lumalabas sa pintuang-bayan hanggang sa bayan, noong aking inihahanda ang aking upuan sa lansangan,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Nakikita ako ng mga binata, at nagsisipagkubli, at ang mga matanda ay nagsisitindig at nagsisitayo:
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Ang mga pangulo ay nagpipigil ng pangungusap, at inilalagay ang kanilang kamay sa kanilang bibig;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Ang tinig ng mga mahal na tao ay tumatahimik, at ang kanilang dila ay dumidikit sa ngalangala ng kanilang bibig.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Sapagka't pagka naririnig ako ng pakinig, ay pinagpapala nga ako; at pagka nakikita ako ng mata, ay sumasaksi sa akin:
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Sapagka't aking iniligtas ang dukha na dumadaing, ang ulila rin naman na walang tumutulong sa kaniya.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Ang basbas ng malapit nang mamamatay ay sumaakin: at aking pinaawit sa kagalakan ang puso ng babaing bao.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Ako'y nagbibihis ng katuwiran, at sinusuutan niya ako: ang aking kaganapan ay parang isang balabal at isang diadema.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Ako'y naging mga mata sa bulag, at naging mga paa ako sa pilay.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Ako'y naging ama sa mapagkailangan; at ang usap niyaong hindi ko nakikilala ay aking sinisiyasat.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
At aking binali ang mga pangil ng liko, at inagaw ko ang huli sa kaniyang mga ngipin.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Nang magkagayo'y sinabi ko, mamamatay ako sa aking pugad, at aking pararamihin ang aking mga kaarawan na gaya ng buhangin:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Ang aking ugat ay nakalat sa tubig, at ang hamog ay lumalapag buong gabi sa aking sanga:
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Ang aking kaluwalhatian ay sariwa sa akin, at ang aking busog ay nababago sa aking kamay.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Sa akin ay nangakikinig ang mga tao, at nangaghihintay, at nagsisitahimik sa aking payo.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Pagkatapos ng aking mga salita ay hindi na sila nagsasalita pa uli; at ang aking pananalita ay tumutulo sa kanila.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
At kanilang hinihintay ako, na gaya ng paghihintay sa ulan, at kanilang ibinubuka ang kanilang bibig na maluwang na gaya sa huling ulan.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Ako'y ngumingiti sa kanila pagka sila'y hindi nanganiniwala: at ang liwanag ng aking mukha ay hindi nila hinahamak.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Ako'y namimili sa kanilang daan, at nauupong gaya ng puno, at tumatahang gaya ng hari sa hukbo, gaya ng nangaaliw sa nananangis.