Йов 29

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Y tornó Job a tomar su parábola, y dijo:

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

¡Quién me tornase como en los meses pasados, como en los días cuando Dios me guardaba!

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

Cuando hacía resplandecer su candela sobre mi cabeza, a la luz de la cual yo caminaba en la oscuridad.

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

Como fui en los días de mi mocedad, cuando Dios era familiar en mi tienda;

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

Cuando aun el Omnipotente estaba conmigo, y mis mozos al derredor de mí;

6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

Cuando yo lavaba mis caminos con manteca, y la piedra me derramaba ríos de aceite;

7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

Cuando salía a la puerta a juicio, y en la plaza hacía aparejar mi silla:

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

Los mozos me veían, y se escondían, y los viejos se levantaban, y estaban en pie.

9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

Los príncipes detenían sus palabras, y ponían la mano sobre su boca.

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

La voz de los principales se ocultaba, y su lengua se pegaba a su paladar.

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

Cuando los oídos que me oían, me llamaban bienaventurado, y los ojos que me veían, me daban testimonio;

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

Porque libraba al pobre que gritaba, y al huérfano que carecía de ayudador.

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

La bendición del que se iba a perder venía sobre mí, y al corazón de la viuda hacía cantar de alegría.

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

Vestíame de justicia, y ella me vestía como un manto, y mí toca era juicio.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

Yo era ojos al ciego, y pies al cojo.

16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

A los menesterosos era padre, y de la causa que no entendía, me informaba con diligencia.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

Y quebraba los colmillos del inicuo; y de sus dientes hacía soltar la presa.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

Y decía: En mi nido moriré, y como arena multiplicaré días.

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

Mi raíz está abierta junto a las aguas, y en mis ramas permanecerá rocío.

20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

Mi honra se renueva conmigo, y mi arco se renueva en mi mano.

21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

Oíanme y esperaban, y callaban a mi consejo.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

Tras mi palabra no replicaban: mas mi razón destilaba sobre ellos.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

Y esperábanme como a la lluvia, y abrían su boca como a la lluvia tardía.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

Si me reía a ellos, no lo creían; ni derribaban la luz de mi rostro.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

Aprobaba el camino de ellos, y sentábame en cabecera; y moraba como el rey en el ejército, como el que consuela llorosos.