Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Еще же приложив Иов, рече в притчах:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
кто мя устроит по месяцам преждних дний, в нихже мя Бог храняше,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
якоже егда светяшеся светилник Его над главою моею, егда светом Его хождах во тме,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
егда бех тяжек в путех, егда Бог посещение творяше дому моему,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
егда бех богат зело, окрест же мене раби,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
егда обливахуся путие мои маслом кравиим, горы же моя обливахуся млеком,
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
егда исхождах изутра во град, на стогнах же поставляшеся ми престол?
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Видяще мя юноши скрывашася, старейшины же вси воставаша:
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
вельможи же преставаху глаголати, перст возложше на уста своя.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Слышавшии же блажиша мя, и язык их прильпе гортани их:
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
яко ухо слыша и ублажи мя, око же видев мя уклонися.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Спасох бо убогаго от руки сильнаго, и сироте, емуже не бе помощника, помогох.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Благословение погибающаго на мя да приидет, уста же вдовича благословиша мя.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
В правду же облачахся, одевахся же в суд яко в ризу.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Око бех слепым, нога же хромым:
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
аз бых отец немощным, распрю же, еяже не ведях, изследих:
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
сотрох же членовныя неправедных, от среды же зубов их грабление изях.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Рех же: возраст мой состареется якоже стебло финиково, многа лета поживу.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Корень разверзеся при воде, и роса пребудет на жатве моей.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Слава моя нова со мною, и лук мой в руце моей пойдет.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
(Старейшины) слышавшии мя внимаху, молчаху же о моем совете.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
К моему глаголу не прилагаху, радовахуся же, егда к ним глаголах:
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
якоже земля жаждущая ожидает дождя, тако сии моего глаголания.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Аще возсмеюся к ним, не вериша: и свет лица моего не отпадаше.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Избрах путь их, и седех князь, и вселяхся якоже царь посреде храбрых, аки утешаяй печальных.
