Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
И продолжал Иов возвышенную речь свою и сказал:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
о, если бы я был, как в прежние месяцы, как в те дни, когда Бог хранил меня,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
когда светильник Его светил над головою моею, и я при свете Его ходил среди тьмы;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
как был я во дни молодости моей, когда милость Божия была над шатром моим,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
когда еще Вседержитель был со мною, и дети мои вокруг меня,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
когда пути мои обливались молоком, и скала источала для меня ручьи елея!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
когда я выходил к воротам города и на площади ставил седалище свое, -
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
юноши, увидев меня, прятались, а старцы вставали и стояли;
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
князья удерживались от речи и персты полагали на уста свои;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
голос знатных умолкал, и язык их прилипал к гортани их.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Ухо, слышавшее меня, ублажало меня; око видевшее восхваляло меня,
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
потому что я спасал страдальца вопиющего и сироту беспомощного.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Благословение погибавшего приходило на меня, и сердцу вдовы доставлял я радость.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Я облекался в правду, и суд мой одевал меня, как мантия и увясло.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Я был глазами слепому и ногами хромому;
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
отцом был я для нищих и тяжбу, которой я не знал, разбирал внимательно.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Сокрушал я беззаконному челюсти и из зубов его исторгал похищенное.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
И говорил я: в гнезде моем скончаюсь, и дни мои будут многи, как песок;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
корень мой открыт для воды, и роса ночует на ветвях моих;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
слава моя не стареет, лук мой крепок в руке моей.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Внимали мне и ожидали, и безмолвствовали при совете моем.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
После слов моих уже не рассуждали; речь моя капала на них.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Ждали меня, как дождя, и, как дождю позднему, открывали уста свои.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Бывало, улыбнусь им - они не верят; и света лица моего они не помрачали.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Я назначал пути им и сидел во главе и жил как царь в кругу воинов, как утешитель плачущих.
