Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Då heldt Job fram med talen sin og sagde:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
«Å, var eg som i fordums måna’r, som den gong Gud mi verja var,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
då yver meg hans lampa skein, som lyste meg i myrkret fram,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
slik som eg var i mogne manndom, då Gud var ven i huset mitt,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
då Allvald endå med meg var, og mine born eg kring meg såg,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
då eg i fløyte foten tvådde, og olje rann av fjellet nær meg,
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
då eg til porten steig i byen, og sessen min på torget tok!
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Ungdomen såg meg, løynde seg; dei gamle reiste seg og stod;
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
hovdingar stogga midt i talen og lagde handi på sin munn;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
og røysti tagna hjå dei gjæve, og tunga seg til gomen kleimde;
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
dei som meg høyrde, sælka meg, og dei som såg meg, vitna for meg.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Eg berga arming når han ropa, og farlaus som var utan hjelp;
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
velsigning fekk eg frå forkomne, og enkjor fekk eg til å jubla.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Rettferd var min, eg hennar bunad; rett var mi kappa og mi kruna.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Eg for den blinde auga var, og føter var eg for den halte.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Ein far eg var for fatigfolk; eg for ukjende saki granska.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
På brotsmann tennerne eg knekte, reiv fengdi utor gapet hans.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Eg sagde: «I reiret skal eg døy, med dagar talrike som sand.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Til roti mi skal vatnet trengja, dogg bu ved natt på greini mi;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
mi æra held seg frisk hjå meg, bogen vert ny handi mi.»
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Dei høyrde ventande på meg, og lydde stilt på rådi mi.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Og ikkje la dei mot mitt ord, min tale draup ned yver deim.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
På meg dei bia som på regn, ja, som vårregn opna munnen.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Eg smilte til mismodige, mitt andlit fekk dei ikkje myrkt.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Når eg deim vitja, sat eg fremst, sat som ein konge i sin herflokk, lik ein som trøystar syrgjande.
