Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Un Ījabs teica vēl tālāk savus teikumus un sacīja:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Ak kaut es vēl būtu tāds kā pirmajos mēnešos, kā tai laikā, kad Dievs mani pasargāja;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Kad Viņa spīdeklis spīdēja pār manu galvu, un es Viņa gaismā staigāju pa tumsību;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Kā es biju savas jaunības laikā, kad Dievs mājoja pār manu dzīvokli,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Kad tas Visuvarenais vēl bija ar mani, un mani bērni man apkārt;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Kad savus soļus mazgāju krējumā, un akmens kalni man izlēja eļļas upes.
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Kad es pa vārtiem izgāju pilsētā, kad savu krēslu noliku uz tirgus(laukuma);
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Tad jaunekļi mani redzot stājās pie malas, un sirmgalvji pacēlās un palika stāvot.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Virsnieki mitējās runāt un lika roku uz savu muti,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Lielkungu balss apklusa, un viņu mēle pielipa pie zoda.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Jo kura auss mani dzirdēja, tā mani teica laimīgu, un kura acs mani redzēja, tā deva man liecību.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Jo es izglābu nabagu, kas brēca, un bāriņu, kam nebija palīga.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Svētība no tā, kas ietu bojā, nāca pār mani, un atraitņu sirdi es iepriecināju.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Es apģērbos ar taisnību, un tā mani aptērpa, mana krietnība man bija kā mētelis un kā ķēniņa cepure.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Es biju aklam acs un biju tizlam kāja.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Nabagiem es biju par tēvu, un nezināma sūdzību es izvaicāju.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Es salauzīju netaisnā dzerokšļus un izrāvu laupījumu no viņa zobiem.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Un es sacīju: es nomiršu savā ligzdā un manu dienu būs daudz kā smiltis.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Mana sakne izpletīsies pie ūdens, un rasa paliks pa nakti uz manām lapām.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Mana godība būs vienmēr jauna pie manis, un manam stopam labi izdosies manā rokā. -
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Uz mani klausījās un gaidīja un klusu saņēma manu padomu.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Pēc maniem vārdiem neviens vairs nerunāja, un mana valoda uz tiem pilēja.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Pēc manis ilgojās kā pēc lietus, un atpleta savu muti kā uz vasaras lietu.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Es tiem uzsmaidīju, kad tiem nebija drošības, un mana vaiga gaišumu tie neskumdināja.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Es tiem biju ceļa rādītājs un sēdēju goda vietā un mājoju kā ķēniņš starp saviem pulkiem, kā noskumušu iepriecinātājs.
