Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
addidit quoque Iob adsumens parabolam suam et dixit
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
quis mihi tribuat ut sim iuxta menses pristinos secundum dies quibus Deus custodiebat me
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
quando splendebat lucerna eius super caput meum et ad lumen eius ambulabam in tenebris
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
sicut fui in diebus adulescentiae meae quando secreto Deus erat in tabernaculo meo
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
quando erat Omnipotens mecum et in circuitu meo pueri mei
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
quando lavabam pedes meos butyro et petra fundebat mihi rivos olei
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
quando procedebam ad portam civitatis et in platea parabant cathedram mihi
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
videbant me iuvenes et abscondebantur et senes adsurgentes stabant
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
principes cessabant loqui et digitum superponebant ori suo
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
vocem suam cohibebant duces et lingua eorum gutturi suo adherebat
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
auris audiens beatificabat me et oculus videns testimonium reddebat mihi
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
quod liberassem pauperem vociferantem et pupillum cui non esset adiutor
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
benedictio perituri super me veniebat et cor viduae consolatus sum
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
iustitia indutus sum et vestivit me sicut vestimento et diademate iudicio meo
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
oculus fui caeco et pes claudo
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
pater eram pauperum et causam quam nesciebam diligentissime investigabam
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
conterebam molas iniqui et de dentibus illius auferebam praedam
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
dicebamque in nidulo meo moriar et sicut palma multiplicabo dies
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
radix mea aperta est secus aquas et ros morabitur in messione mea
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
gloria mea semper innovabitur et arcus meus in manu mea instaurabitur
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
qui me audiebant expectabant sententiam et intenti tacebant ad consilium meum
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
verbis meis addere nihil audebant et super illos stillabat eloquium meum
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
expectabant me sicut pluviam et os suum aperiebant quasi ad imbrem serotinum
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
si quando ridebam ad eos non credebant et lux vultus mei non cadebat in terram
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
si voluissem ire ad eos sedebam primus cumque sederem quasi rex circumstante exercitu eram tamen maerentium consolator
