Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Addidit quoque Job, assumens parabolam suam, et dixit:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Quis mihi tribuat ut sim juxta menses pristinos, secundum dies quibus Deus custodiebat me?
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Quando splendebat lucerna ejus super caput meum, et ad lumen ejus ambulabam in tenebris:
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
sicut fui in diebus adolescentiæ meæ, quando secreto Deus erat in tabernaculo meo:
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
quando erat Omnipotens mecum, et in circuitu meo pueri mei:
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
quando lavabam pedes meos butyro, et petra fundebat mihi rivos olei:
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
quando procedebam ad portam civitatis, et in platea parabant cathedram mihi.
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Videbant me juvenes, et abscondebantur: et senes assurgentes stabant.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Principes cessabant loqui, et digitum superponebant ori suo.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Vocem suam cohibebant duces, et lingua eorum gutturi suo adhærebat.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Auris audiens beatificabat me, et oculus videns testimonium reddebat mihi:
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
eo quod liberassem pauperem vociferantem, et pupillum cui non esset adjutor.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Benedictio perituri super me veniebat, et cor viduæ consolatus sum.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Justitia indutus sum, et vestivi me, sicut vestimento et diademate, judicio meo.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Oculus fui cæco, et pes claudo.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Pater eram pauperum, et causam quam nesciebam diligentissime investigabam.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Conterebam molas iniqui, et de dentibus illius auferebam prædam.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Dicebamque: In nidulo meo moriar, et sicut palma multiplicabo dies.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Radix mea aperta est secus aquas, et ros morabitur in messione mea.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Gloria mea semper innovabitur, et arcus meus in manu mea instaurabitur.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Qui me audiebant, expectabant sententiam, et intenti tacebant ad consilium meum.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Verbis meis addere nihil audebant, et super illos stillabat eloquium meum.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Expectabant me sicut pluviam, et os suum aperiebant quasi ad imbrem serotinum.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Siquando ridebam ad eos, non credebant: et lux vultus mei non cadebat in terram.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Si voluissem ire ad eos, sedebam primus: cumque sederem quasi rex, circumstante exercitu, eram tamen mœrentium consolator.
