Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Hierauf fuhr Hiob in seiner Rede so fort:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
»O daß es mit mir noch so stände wie in den früheren Monden, wie in den Tagen, wo Gott mich behütete, –
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
als seine Leuchte noch über meinem Haupte strahlte und ich in seinem Licht durch das Dunkel wandelte,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
so, wie es mit mir in den Tagen meines Herbstes stand, als Gottes Freundschaft über meinem Zelt waltete,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
als der Allmächtige noch auf meiner Seite stand, meine Söhne noch rings um mich her waren,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
als meiner Füße Tritte sich in Milch badeten und jeder Fels neben mir Bäche von Öl fließen ließ!«
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
»Wenn ich (damals) hinaufging zum Tor der Stadt und meinen Stuhl auf dem Marktplatz aufstellte,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
da traten die jungen Männer zurück, sobald sie mich sahen, und die Greise erhoben sich und blieben stehen;
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
die Fürsten hielten an sich mit ihrem Reden und legten die Hand auf ihren Mund;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
die Stimme der Edlen verstummte, und die Zunge blieb ihnen am Gaumen kleben.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Denn wessen Ohr mich hörte, der pries mich glücklich, und jedes Auge, das mich sah, legte Zeugnis für mich ab;
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
denn ich rettete den Elenden, der um Hilfe schrie, und die Waise, die sonst keinen Helfer hatte.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Der Segensspruch dessen, der verloren schien, erscholl über mich, und das Herz der Witwe machte ich jubeln.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
In Gerechtigkeit kleidete ich mich, und sie war mein Ehrenkleid: wie ein Prachtgewand und Kopfbund schmückte mich mein Rechttun.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Für den Blinden war ich das Auge und für den Lahmen der Fuß;
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
ein Vater war ich für die Armen, und der Rechtssache des mir Unbekannten nahm ich mich gewissenhaft an;
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
dem Frevler zerschmetterte ich das Gebiß und riß ihm den Raub aus den Zähnen.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
So dachte ich denn: ›Im Besitz meines Nestes werde ich sterben und mein Leben werde ich lange wie der Phönix erhalten;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
meine Wurzel wird am Wasser ausgebreitet liegen und der Tau auf meinen Zweigen nächtigen;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
mein Ansehen wird unverändert mir verbleiben und mein Bogen sich in meiner Hand stets verjüngen.‹
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Mir hörten sie zu und warteten auf mich und lauschten schweigend auf meinen Rat.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Wenn ich gesprochen hatte, nahm keiner nochmals das Wort, sondern meine Rede träufelte auf sie herab.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Sie warteten auf meine Rede wie auf den Regen und sperrten den Mund nach mir auf wie nach Frühlingsregen.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Ich lächelte ihnen zu, wenn sie mutlos waren, und das heitere Antlitz vermochten sie mir nicht zu trüben.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Sooft ich den Weg zu ihnen einschlug, saß ich als Haupt da und thronte wie ein König in der Kriegerschar, wie einer, der Leidtragenden Trost spendet.«
