Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Darauf fuhr Job im Vortrag seiner Rede fort:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
"Ach, daß ich wäre wie in früheren Monden, wie in den Tagen, da mich Gott beschützte,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
als seine Leuchte über meinem Haupte schwebte und ich bei ihrem Scheine mich ins Dunkel wagte!
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
So, wie ich war, in meiner höchsten Blüte Tagen, da Gott mein Zelt beschirmte,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
als der Allmächtige noch mit mir war, als meine Dienerschaft mich noch umgab,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
als meine Gäste sich in Dickmilch badeten, als Bäche Öls bei mir den Boten zur Verfügung standen!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Wenn ich zur Stadt hinauf zum Tore ging und auf dem Markte meinen Sitz einnahm,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
alsdann verkrochen sich die Knaben, sahn sie mich, und Greise standen auf und blieben stehen.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Die Ratsherrn hielten ein mit Reden und legten auf den Mund die Hand.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Der Edlen Stimme, sie verbarg sich; das Wort blieb ihnen in der Kehle stecken.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Wer von mir hörte, pries mich selig; wer mich erblickte, lobte mich.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Ich half dem Armen, der um Hilfe schrie, dem Waisenkinde, dem hilflosen.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Und armer Menschen Segen kam auf mich; das Herz der Witwe ließ ich jubeln.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Gerechtigkeit war mein Gewand, das gut mir stand, und meine Rechtlichkeit war Mantel mir und Diadem.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Ich war des Blinden Augenlicht und Fuß dem Lahmen.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Den Armen wollte ich ein Vater sein; selbst Fremder Sache führte ich.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Des Bösewichts Gebiß zermalmte ich und riß den Raub ihm aus den Zähnen.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
So dachte ich, in meinem Neste stürbe ich; ich lebte soviel Jahre wie der Phönix.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Zum Wasser reichte meine Wurzel tief hinab; in meinen Zweigen nächtigte der Tau,
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
und neu stets würde meine Herrlichkeit an mir; in meiner Hand verjüngte sich der Bogen.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Mir hörten sie nur zu und warteten und lauschten schweigend meinem Rat.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Wenn ich geredet, sprachen sie nicht mehr; nur meine Rede troff auf sie herab.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Sie warteten auf mich wie auf den Regen; sie lechzten nach mir wie auf Lenzesregen.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Und lächelte ich ihnen zu, so konnten sie's nicht glauben, und sie verschmähten nicht mein heitres Antlitz.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Ich wählte ihren Weg, den sie einschlagen sollten, wie bei der Kriegerschar der König. Ich saß gemächlich obenan wie einer, der den Trauernden Trost spendet." -
