Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Job prenant encore de nouveau sa parabole, dit:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Qui m’accordera que je sois comme dans les anciens mois, comme aux jours dans lesquels Dieu me gardait;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Quand sa lampe luisait sur ma tête, et qu’à sa lumière je marchais dans les ténèbres;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Comme je fus aux jours de ma jeunesse, quand en secret Dieu était dans mon tabernacle;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Quand le Tout-Puissant était avec moi, et qu’autour de moi étaient mes serviteurs;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Quand je lavais mes pieds dans le beurre, et qu’une pierre répandait pour moi des ruisseaux d’huile;
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Quand je m’avançais vers la porte de la ville, et que sur la place publique on me préparait un siège?
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Les jeunes hommes me voyaient, et se retiraient à l’écart; et les vieillards, se levant, se tenaient debout.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Les princes cessaient de parler, et mettaient un doigt sur leur bouche.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Les grands retenaient leur voix, et leur langue s’attachait à leur palais.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
L’oreille qui m’entendait me proclamait bienheureux, et l’œil qui me voyait me rendait témoignage;
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Parce que j’avais délivré le pauvre qui criait, et l’orphelin qui n’avait pas de soutien.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
La bénédiction de celui qui allait périr venait sur moi, et je consolais le cœur de la veuve.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Je me suis revêtu de la justice, et l’équité de mes jugements m’a servi comme de vêtement et de diadème.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
J’ai été un œil pour l’aveugle, et un pied pour le boiteux.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
J’étais le père des pauvres; et l’affaire que je ne connaissais pas, je l’étudiais avec le plus grand soin.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Je brisais les mâchoires de l’injuste, et j’arrachais la proie de ses dents.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Et je disais: C’est dans mon petit nid que je mourrai, et comme le palmier, je multiplierai mes jours.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Ma racine s’étend le long des eaux, et la rosée se reposera sur ma moisson.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Ma gloire se renouvellera tous les jours et mon arc se fortifiera dans ma main.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Ceux qui m’écoutaient attendaient mon sentiment, et, attentifs, ils se tenaient en silence pour recevoir mon avis.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Ils n’osaient rien ajouter à mes paroles, et mon discours coulait sur eux goutte à goutte.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Ils me souhaitaient comme l’eau du ciel, et ils ouvraient leur bouche, comme la terre s’ouvre à la pluie de l’arrière-saison.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Si quelquefois je leur souriais, ils ne le croyaient pas, et la lumière de mon visage ne tombait pas à terre.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Si je voulais aller parmi eux, j’avais la première place; et lorsque j’étais assis comme un roi entouré de son armée, j’étais cependant le consolateur des affligés.
