Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Job prit de nouveau la parole sous forme sentencieuse et dit:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Oh! Que ne puis-je être comme aux mois du passé, Comme aux jours où Dieu me gardait,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Quand sa lampe brillait sur ma tête, Et que sa lumière me guidait dans les ténèbres!
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Que ne suis-je comme aux jours de ma vigueur, Où Dieu veillait en ami sur ma tente,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Quand le Tout-Puissant était encore avec moi, Et que mes enfants m’entouraient;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Quand mes pieds se baignaient dans la crème Et que le rocher répandait près de moi des ruisseaux d’huile!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Si je sortais pour aller à la porte de la ville, Et si je me faisais préparer un siège dans la place,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Les jeunes gens se retiraient à mon approche, Les vieillards se levaient et se tenaient debout.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Les princes arrêtaient leurs discours, Et mettaient la main sur leur bouche;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
La voix des chefs se taisait, Et leur langue s’attachait à leur palais.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
L’oreille qui m’entendait me disait heureux, L’œil qui me voyait me rendait témoignage;
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Car je sauvais le pauvre qui implorait du secours, Et l’orphelin qui manquait d’appui.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
La bénédiction du malheureux venait sur moi; Je remplissais de joie le cœur de la veuve.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Je me revêtais de la justice et je lui servais de vêtement, J’avais ma droiture pour manteau et pour turban.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
J’étais l’œil de l’aveugle Et le pied du boiteux.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
J’étais le père des misérables, J’examinais la cause de l’inconnu;
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Je brisais la mâchoire de l’injuste, Et j’arrachais de ses dents la proie.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Alors je disais: Je mourrai dans mon nid, Mes jours seront abondants comme le sable;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
L’eau pénétrera dans mes racines, La rosée passera la nuit sur mes branches;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Ma gloire reverdira sans cesse, Et mon arc rajeunira dans ma main.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
On m’écoutait et l’on restait dans l’attente, On gardait le silence devant mes conseils.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Après mes discours, nul ne répliquait, Et ma parole était pour tous une bienfaisante rosée;
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Ils comptaient sur moi comme sur la pluie, Ils ouvraient la bouche comme pour une pluie du printemps.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Je leur souriais quand ils perdaient courage, Et l’on ne pouvait chasser la sérénité de mon front.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
J’aimais à aller vers eux, et je m’asseyais à leur tête; J’étais comme un roi au milieu d’une troupe, Comme un consolateur auprès des affligés.
