Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Et Job reprit son discours sentencieux et dit:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Oh! que ne suis-je comme aux mois d’autrefois, comme aux jours où Dieu me gardait;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Quand sa clarté luisait sur ma tête, et que dans les ténèbres je marchais à sa lumière;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Comme j’étais aux jours de mon automne, quand le conseil secret de Dieu présidait sur ma tente;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Quand le Tout-puissant était encore avec moi, [et] que mes jeunes gens m’entouraient;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Quand je lavais mes pas dans le caillé, et que le rocher versait auprès de moi des ruisseaux d’huile! –
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Quand je sortais [pour aller] à la porte par la ville, quand je préparais mon siège sur la place:
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Les jeunes gens me voyaient et se cachaient, et les vieillards se levaient [et] se tenaient debout;
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Les princes s’abstenaient de parler et mettaient la main sur leur bouche,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
La voix des nobles s’éteignait, et leur langue se collait à leur palais.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Quand l’oreille m’entendait, elle m’appelait bienheureux; quand l’œil me voyait, il me rendait témoignage;
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Car je délivrais le malheureux qui implorait du secours, et l’orphelin qui était sans aide.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
La bénédiction de celui qui périssait venait sur moi, et je faisais chanter de joie le cœur de la veuve.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Je me vêtais de la justice, et elle me revêtait; ma droiture m’était comme un manteau et un turban.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
J’étais, moi, les yeux de l’aveugle et les pieds du boiteux;
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
J’étais un père pour les pauvres, et j’examinais la cause de celui qui m’était inconnu;
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Et je brisais la mâchoire de l’inique, et d’entre ses dents j’arrachais la proie.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Et je disais: J’expirerai dans mon nid, et mes jours seront nombreux comme le sable;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Ma racine sera ouverte aux eaux, et la rosée séjournera sur ma branche;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Ma gloire [restera] toujours nouvelle avec moi, et mon arc rajeunira dans ma main.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
On m’écoutait et on attendait, et on se taisait pour [avoir] mon conseil;
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Après que j’avais parlé on ne répliquait pas, et mon discours distillait sur eux;
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Et on m’attendait comme la pluie, et on ouvrait la bouche [comme] pour la pluie de la dernière saison.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Si je leur souriais, ils ne le croyaient pas, et ils ne troublaient pas la sérénité de ma face.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Je choisissais pour eux le chemin et je m’asseyais à leur tête, et je demeurais comme un roi au milieu d’une troupe, comme quelqu’un qui console les affligés.
