Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Job again took up his parable, and said,
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
“Oh that I were as in the months of old, as in the days when God watched over me;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
when his lamp shone on my head, and by his light I walked through darkness,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
as I was in my prime, when the friendship of God was in my tent,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
when the Almighty was yet with me, and my children were around me,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
when my steps were washed with butter, and the rock poured out streams of oil for me,
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
when I went out to the city gate, when I prepared my seat in the street.
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
The young men saw me and hid themselves. The aged rose up and stood.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
The princes refrained from talking, and laid their hand on their mouth.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
The voice of the nobles was hushed, and their tongue stuck to the roof of their mouth.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
For when the ear heard me, then it blessed me, and when the eye saw me, it commended me,
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
because I delivered the poor who cried, and the fatherless also, who had no one to help him,
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
the blessing of him who was ready to perish came on me, and I caused the widow’s heart to sing for joy.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
I put on righteousness, and it clothed me. My justice was as a robe and a diadem.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
I was eyes to the blind, and feet to the lame.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
I was a father to the needy. I researched the cause of him whom I didn’t know.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
I broke the jaws of the unrighteous and plucked the prey out of his teeth.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Then I said, ‘I will die in my own house, I will count my days as the sand.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
My root is spread out to the waters. The dew lies all night on my branch.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
My glory is fresh in me. My bow is renewed in my hand.’
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
“Men listened to me, waited, and kept silence for my counsel.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
After my words they didn’t speak again. My speech fell on them.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
They waited for me as for the rain. Their mouths drank as with the spring rain.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
I smiled on them when they had no confidence. They didn’t reject the light of my face.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
I chose out their way, and sat as chief. I lived as a king in the army, as one who comforts the mourners.
