Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Moreover Job continued his discourse, and said:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
O that I were as in months past, In the days when God was my guardian;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
When his lamp shined over my head, And when by his light I walked through darkness!
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
As I was in the autumn of my days, When the friendship of God was over my tent;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
When the Almighty was yet with me, And my children were around me;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
When I bathed my steps in milk, And the rock poured me out rivers of oil!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
When I went forth to the gate by the city, And took my seat in the market-place,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
The young men saw me and hid themselves, And the aged arose and stood.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
The princes refrained from speaking, And laid their hand upon their mouth.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
The nobles held their peace, And their tongue cleaved to the roof of their mouth.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
When the ear heard me, then it blessed me; And when the eye saw me, it gave witness to me.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
For I delivered the poor, when they cried; And the fatherless, who had none to help him.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
The blessing of him that was ready to perish came upon me, And I caused the heart of the widow to sing for joy.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
I clothed myself with righteousness, and it clothed itself with me; And justice was my robe and diadem.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
I was eyes to the blind, And feet was I to the lame;
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
I was a father to the poor, And the cause of him I knew not I searched out;
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
And I broke the teeth of the wicked, And plucked the spoil from his jaws.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Then said I, “I shall die in my nest; I shall multiply my days as the sand.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
My root is spread abroad to the waters, And the dew abideth on my branches.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
My glory is fresh with me, And my bow gathereth strength in my hand.”
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
To me men gave ear, and waited, And kept silence for my counsel.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
To my words they made no reply, When my speech dropped down upon them.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Yea, they waited for me as for the rain; They opened their mouths wide as for the latter rain.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
If I smiled upon them, they believed it not; Nor did they cause the light of my countenance to fall.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
When I came among them, I sat as chief; I dwelt as a king in the midst of an army, As a comforter among mourners.
