Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Moreover Job continued his parable, and said,
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Oh that I were as [in] months past, as [in] the days [when] God preserved me;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
When his candle shined upon my head, [and when] by his light I walked [through] darkness;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
As I was in the days of my youth, when the secret of God [was] upon my tabernacle;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
When the Almighty [was] yet with me, [when] my children [were] about me;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
When I washed my steps with butter, and the rock poured me out rivers of oil;
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
When I went out to the gate through the city, [when] I prepared my seat in the street!
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
The young men saw me, and hid themselves: and the aged arose, [and] stood up.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
The princes refrained talking, and laid [their] hand on their mouth.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
The nobles held their peace, and their tongue cleaved to the roof of their mouth.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
When the ear heard [me], then it blessed me; and when the eye saw [me], it gave witness to me:
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Because I delivered the poor that cried, and the fatherless, and [him that had] none to help him.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
The blessing of him that was ready to perish came upon me: and I caused the widow’s heart to sing for joy.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
I put on righteousness, and it clothed me: my judgment [was] as a robe and a diadem.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
I was eyes to the blind, and feet [was] I to the lame.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
I [was] a father to the poor: and the cause [which] I knew not I searched out.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
And I brake the jaws of the wicked, and plucked the spoil out of his teeth.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Then I said, I shall die in my nest, and I shall multiply [my] days as the sand.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
My root [was] spread out by the waters, and the dew lay all night upon my branch.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
My glory [was] fresh in me, and my bow was renewed in my hand.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Unto me [men] gave ear, and waited, and kept silence at my counsel.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
After my words they spake not again; and my speech dropped upon them.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
And they waited for me as for the rain; and they opened their mouth wide [as] for the latter rain.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
[If] I laughed on them, they believed [it] not; and the light of my countenance they cast not down.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
I chose out their way, and sat chief, and dwelt as a king in the army, as one [that] comforteth the mourners.
