Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
And Job again took up his parable, and said:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Oh that I were as in the months of old, as in the days when God watched over me;
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
When His lamp shined above my head, and by His light I walked through darkness;
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
As I was in the days of my youth, when the converse of God was upon my tent;
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
When the Almighty was yet with me, and my children were about me;
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
When my steps were washed with butter, and the rock poured me out rivers of oil!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
When I went forth to the gate unto the city, when I prepared my seat in the broad place,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
The young men saw me and hid themselves, and the aged rose up and stood;
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
The princes refrained talking, and laid their hand on their mouth;
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
The voice of the nobles was hushed, and their tongue cleaved to the roof of their mouth.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
For when the ear heard me, then it blessed me, and when the eye saw me, it gave witness unto me;
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Because I delivered the poor that cried, the fatherless also, that had none to help him.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
The blessing of him that was ready to perish came upon me; and I caused the widow's heart to sing for joy.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
I put on righteousness, and it clothed itself with me; my justice was as a robe and a diadem.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
I was eyes to the blind, and feet was I to the lame.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
I was a father to the needy; and the cause of him that I knew not I searched out.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
And I broke the jaws of the unrighteous, and plucked the prey out of his teeth.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Then I said: 'I shall die with my nest, and I shall multiply my days as the phoenix;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
My root shall be spread out to the waters, and the dew shall lie all night upon my branch;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
My glory shall be fresh in me, and my bow shall be renewed in my hand.'
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Unto me men gave ear, and waited, and kept silence for my counsel.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
After my words they spoke not again; and my speech dropped upon them.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
And they waited for me as for the rain; and they opened their mouth wide as for the latter rain.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
If I laughed on them, they believed it not; and the light of my countenance they cast not down.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
I chose out their way, and sat as chief, and dwelt as a king in the army, as one that comforteth the mourners.
