< Йов 29 >
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
And Job continued his discourse:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
“How I long for the months gone by, for the days when God watched over me,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
when His lamp shone above my head, and by His light I walked through the darkness,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
when I was in my prime, when the friendship of God rested on my tent,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
when the Almighty was still with me and my children were around me,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
when my steps were bathed in cream and the rock poured out for me streams of oil!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
When I went out to the city gate and took my seat in the public square,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
the young men saw me and withdrew, and the old men rose to their feet.
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
The princes refrained from speaking and covered their mouths with their hands.
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
The voices of the nobles were hushed, and their tongues stuck to the roofs of their mouths.
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
For those who heard me called me blessed, and those who saw me commended me,
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
because I rescued the poor who cried out and the fatherless who had no helper.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
The dying man blessed me, and I made the widow’s heart sing for joy.
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
I put on righteousness, and it clothed me; justice was my robe and my turban.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
I served as eyes to the blind and as feet to the lame.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
I was a father to the needy, and I took up the case of the stranger.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
I shattered the fangs of the unjust and snatched the prey from his teeth.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
So I thought: ‘I will die in my nest and multiply my days as the sand.
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
My roots will spread out to the waters, and the dew will rest nightly on my branches.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
My glory is ever new within me, and my bow is renewed in my hand.’
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Men listened to me with expectation, waiting silently for my counsel.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
After my words, they spoke no more; my speech settled on them like dew.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
They waited for me as for rain and drank in my words like spring showers.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
If I smiled at them, they did not believe it; the light of my countenance was precious.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
I chose their course and presided as chief. So I dwelt as a king among his troops, as a comforter of the mourners.