Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
Addidit quoque Iob, assumens parabolam suam, et dixit:
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
Vivit Deus, qui abstulit iudicium meum, et Omnipotens, qui ad amaritudinem adduxit animam meam,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
Quia donec superest halitus in me, et spiritus Dei in naribus meis,
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
Non loquentur labia mea iniquitatem, nec lingua mea meditabitur mendacium.
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Absit a me ut iustos vos esse iudicem: donec deficiam, non recedam ab innocentia mea.
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
Iustificationem meam, quam cœpi tenere, non deseram: neque enim reprehendit me cor meum in omni vita mea.
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
Sit ut impius, inimicus meus: et adversarius meus, quasi iniquus.
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
Quæ est enim spes hypocritæ si avare rapiat, et non liberet Deus animam eius?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
Numquid Deus audiet clamorem eius cum venerit super eum angustia?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
Aut poterit in Omnipotente delectari, et invocare Deum omni tempore?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
Docebo vos per manum Dei quæ Omnipotens habeat, nec abscondam.
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
Ecce, vos omnes nostis, et quid sine causa vana loquimini?
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
Hæc est pars hominis impii apud Deum, et hæreditas violentorum, quam ob Omnipotente suscipient.
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
Si multiplicati fuerint filii eius, in gladio erunt, et nepotes eius non saturabuntur pane.
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
Qui reliqui fuerint ex eo, sepelientur in interitu, et viduæ illius non plorabunt.
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
Si comportaverit quasi terram argentum, et sicut lutum præparaverit vestimenta:
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
Præparabit quidem, sed iustus vestietur illis: et argentum innocens dividet.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
Ædificavit sicut tinea domum suam, et sicut custos fecit umbraculum.
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
Dives cum dormierit, nihil secum auferet: aperiet oculos suos, et nihil inveniet.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
Apprehendet eum quasi aqua inopia, nocte opprimet eum tempestas.
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
Tollet eum ventus urens, et auferet, et velut turbo rapiet eum de loco suo.
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
Et mittet super eum, et non parcet: de manu eius fugiens fugiet.
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
Stringet super eum manus suas, et sibilabit super illum, intuens locum eius.
