Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
Jób pedig folytatá az ő beszédét, monda:
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
Él az Isten, a ki az én igazamat elfordította, és a Mindenható, a ki keserűséggel illette az én lelkemet,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
Hogy mindaddig, a míg az én lelkem én bennem van, és az Istennek lehellete van az én orromban;
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
Az én ajakim nem szólnak álnokságot, és az én nyelvem nem mond csalárdságot!
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Távol legyen tőlem, hogy igazat adjak néktek! A míg lelkemet ki nem lehelem, ártatlanságomból magamat ki nem tagadom.
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
Igazságomhoz ragaszkodom, róla le nem mondok; napjaim miatt nem korhol az én szívem.
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
Ellenségem lesz olyan, mint a gonosz, és a ki ellenem támad, mint az álnok.
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
Mert micsoda reménysége lehet a képmutatónak, hogy telhetetlenkedett, ha az Isten mégis elragadja az ő lelkét?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
Meghallja-é kiáltását az Isten, ha eljő a nyomorúság reá?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
Vajjon gyönyörködhetik-é a Mindenhatóban; segítségül hívhatja-é mindenkor az Istent?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
Megtanítlak benneteket Isten dolgaira; a mik a Mindenhatónál vannak, nem titkolom el.
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
Ímé, ti is mindnyájan látjátok: miért van hát, hogy hiábavalósággal hivalkodtok?!
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
Ez a gonosz embernek osztályrésze Istentől, és a kegyetlenek öröksége a Mindenhatótól, a melyet elvesznek:
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
Ha megsokasulnak is az ő fiai, a kardnak sokasulnak meg, és az ő magzatai nem lakhatnak jól kenyérrel sem.
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
Az ő maradékai dögvész miatt temettetnek el, és az ő özvegyeik meg sem siratják.
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
Ha mint a port, úgy halmozná is össze az ezüstöt, és úgy szerezné is össze ruháit, mint a sarat:
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
Összeszerezheti ugyan, de az igaz ruházza magára, az ezüstön pedig az ártatlan osztozik.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
Házát pók módjára építette föl, és olyanná, mint a csősz-csinálta kunyhó.
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
Gazdagon fekszik le, mert nincsen kifosztva; felnyitja szemeit és semmije sincsen.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
Meglepi őt, mint az árvíz, a félelem, éjjel ragadja el a zivatar.
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
Felkapja őt a keleti szél és elviszi, elragadja őt helyéről.
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
Nyilakat szór reá és nem kiméli; futva kell futnia keze elől.
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
Csapkodják felette kezeiket, és kisüvöltik őt az ő lakhelyéből.
